Розділ 15.

Якусь мить я мовчки витріщалася на його міцну руку, перш ніж несміливо стиснути її пальцями.

— Громе, ти зараз жартуєш? — запитала я, все ще не в змозі так швидко оговтатися від шоку.

— Ні, Яро, — похитав головою Грім, чи то Буревій. Я вже сама не знала, як його називати. 

— Жарти скінчилися, — продовжив він. — Я хотів розповісти тобі про це раніше, але все якось не було слушного моменту. 

О, боги... 

Тепер я починала розуміти, звідки Грім так багато знав про богів та монстрів.

Він сам був богом. Тобто, він є богом.

Я все ще не могла звикнути до цієї думки...

Я була приголомшена, і в мене виникло до нього ще більше запитань.

— Як ти опинився у світі людей? — це було перше, що я запитала сівши на диван. — Ти був конем, трясця. Я лише звикла до того, що ти людина, а тепер ти вже бог.

Грім криво посміхнувся й поглянув на спокійне зоряне небо.

— Я був конем не з власної волі, Яро, — зітхнув чоловік, занурившись у якісь власні важкі спогади.

— Що це означає? — запитала я.

Якийсь час Грім мовчав. Здавалося, що йому було неприємно згадувати минуле.

— Коли Верховні вигнали Трояна з Божественного світу, — все ж почав він, — я пішов слідом за ним. Він був моїм єдиним другом, і я просто не міг залишити його самого. Верховні прийняли це за зраду й наклали на мене прокляття, перетворивши на коня. Розвіяти це прокляття могло лише істинне світло, тобто Сонце. Я зрозумів це тоді, як зумів прийняти людську подобу, коли ми опинилися на Землях вигнанців. А потім прийшов Троян, і світло згасло. Я знову прийняв подобу коня і залишався в ній допоки Сонце не зійшло над Безплідними Землями. Зараз я також можу перевтілюватися, але за сім віків мені остогидло бути конем, тож я просто цього не хочу.

І це було зрозуміло...

На кілька хвилин покої Грома занурилися у важку тишу. 

Я дивилася на нього й думала про те, яким, мабуть, важким було його життя. Але попри все, він все одно назавжди залишився Трояну вірним другом. Навіть, якщо мій чоловік цього не пам'ятав.

Щойно я подумала про Трояна, як в моїх думках знову з'явився образ Змія. Відчуття якогось невидимого зв'язку між нами все ніяк не давало мені спокою.

— Як ти гадаєш, після повернення до Божественного світу Троян міг би змінитися зовні, чи це було б неможливо? — знову запитала я, не в змозі позбутися важких думок.

На щастя, Грім був доволі стриманим і терплячим, як на бога бурі. Здавалося, що його не дуже бісили мої запитання.

— Якщо ти запитуєш про те, чи хтось з Верховних міг би змінити його людську подобу, то так. Це було б якраз в їхньому стилі. Але є один момент.

Грім повернув голову зустрівшись зі мною своїми хитрими сріблястими очима.

— Який момент? 

— Цей момент має назву — "угода". Татуювання на тілі — вічне, — пояснив він, змовницьки всміхаючись.

Я затамувала подих відчувши, як серце в грудях прискорило ритм.

— Якщо хочеш перевірити свою теорію щодо Змія — тоді зроби це.

Ну ось... Грім таки зрозумів мої натяки.

— Зробити, що? — мій голос раптом затремтів, як і кожна клітинка мого тіла.

— Роздягни його, Яро, — цілком серйозно випалив Грім, змусивши мене судомно ковтнути. — Гадаю, тобі не доведеться докладати для цього багато зусиль. 

Мій рот розтулився від шоку та обурення, але слова так і не злетіли з вуст. 

Я замислилась...

В словах Грома був сенс. Та це все одно не означало, що все буде так легко.

Як він взагалі уявляв ось це "роздягни його"? Тому що в моїх думках це було зробити, ой як не просто...

— Може, краще запитати в нього прямо?

Грім тихо пирхнув, а тоді заперечно похитав головою.

— Ну це не так весело, погодься, — підморгнув він.

Мені раптом захотілося його стукнути, але я вчасно згадала, що він тепер бог. Його сила нам точно ще згодиться.

Як я взагалі стільки часу була в невіданні?

— До того ж, — далі вів Грім, — я гадаю, що Верховні добряче потурбувалися про його свідомість. Раптом, він сам вже не знає, хто він?

А це було б дуже погано.

О боги, як же ви мене заплутали...

Я гадки не мала, як змусити Змія роздягнутися. Це навіть звучало якось максимально дивно.

А може, достатньо було просто попросити його?

"Агов, Змію, а ти не міг би роздягнутися й показати мені свої татуювання? Мені треба перевірити, чи ти раптом не мій чоловік?"

Це було просто жахливо...

— Я не знаю, що мені робити, Громе? — завагалася я. — А раптом я помиляюся? — Що було цілком ймовірно.

Грім знизав плечима, а тоді спокійно додав: