Розділ 14.

Він знову зник.

Просто розчинився у повітрі, як вже робив це минулого разу, залишивши по собі безліч нерозкритих запитань.

Деякий час я стояла посеред бібліотеки, наче вкопана, а тоді пішла шукати Грома.

Мені потрібен був хтось поруч, з ким би я могла обговорити всю цю ситуацію з новою силою та Змієм, який приховував від мене надто багато.

Грім в обладунках стояв посеред своїх покоїв, коли я, тричі постукавши, відчинила важкі двері й увійшла всередину.

Він щойно повернувся від кордону, і, мабуть, збирався відпочити, але я не могла дозволити йому цього, не поговоривши з ним.

— Сьогодні я вперше відчула силу льоду і Змій допоміг мені приборкати її, — випалила я на одному подиху, зустрівшись з уважним поглядом сріблястих очей.

Грім не був здивованим почувши це. Він мовчки стягнув з себе обладунки, залишаючись у білій лляній сорочці і таких же штанях.

Вигляд в нього був втомленим, коли він відкинувся на спинку дивана й шумно видихнув.

Далі я в деталях розповіла йому про розмову зі Змієм, і його дивні слова, які він промовив, перш ніж розчинитися.

Спочатку, я гадала, що Грім заснув ще на половині моєї розповіді, але насправді чоловік просто мовчки обмірковував почуте.

— Що ж, — почав він прочистивши горло, — судячи з того, що він вважає Верховних тварюками, цілком ймовірно, що Змій дійсно на нашому боці, а це дуже важливо, насправді. Він володіє силами вогню та льоду, вміє читати думки, розчинятися у темряві й присипляти вартових, що, відповідно робить його дуже сильним і потрібним союзником. А ще, Яро, — промовив Грім, звузивши на мене очі, — він постійно ошивається біля тебе, то дратує, то допомагає, тож, як на мене, Змій до тебе явно не байдужий. 

Це було не зовсім те, що я очікувала почути від Грома.

Зітхання зірвалося з моїх вуст, коли я підійшла до вікна, в якому відбивалося бліде місячне світло.

— Він нічого про себе не розповідає. Як ми можемо довіряти йому? — запитала тихо.

— Не знаю, Яро, — похитав головою Грім. — Цей світ, як виявилось, такий суперечливий. Іноді, ті, кого ми вважаємо поганцями дивують нас хорошими вчинками, а ті, хто, здавалося мав би захищати людство — роблять жахливі речі. 

Що ж... Я не могла з цим посперечатися.

— Іноді він нагадує мені Трояна, — тихо зізналася я, лякаючись власних думок.

Грім підвів брову і його погляд став уважнішим.

— І чим же? — здивовано запитав він.

Мені було складно це пояснити, та все ж я спробувала, хай там як божевільно не звучали б мої слова.

— Фрази, які я почула від Змія, колись казав мені Троян. А ще...коли я думала про нього... — я мала на увазі Трояна. — Коли благала його про допомогу, з'являвся Змій. А тоді було це дивне прохання потримати на руках Аскольда... Я досі не можу викинути той спогад зі своїх думок. Іноді, в моїй голові проскакувала думка, а що раптом... А якщо... — я не наважилася висловити свої припущення вголос, хоча була впевнена, що Грім мене зрозумів.

— А тоді я бачила, яким зарозумілим був Змій — і всі мої думки, чи то пак мрії, розвіювались.

— Ти справді дозволила йому взяти на руки свого сина? 

Коли я поглянула на Грома, він виглядав приголомшеним.

Я кивнула, і на якусь мить кімната занурилась в тишу.

— Чому ти дозволила йому? — запитав Грім без осуду.

— Не знаю, — я похитала головою. — В ту мить я чомусь відчула, що це безпечно. 

— Може, він змусив тебе так відчути? 

— Ні, не змусив. Я б відчула примус, але тоді я точно зробила це з власної волі.

Тиша знову огорнула кімнату, але мої думки не припиняли гудіти в голові.

В мене було до Грома ще одне запитання.

— Троян коли-небудь розповідав тобі про своїх батьків?

Його брови здивовано злетіли вгору.

— Чому запитуєш?

— Бо Змій дещо сказав мені сьогодні, і я хочу розібратися з усім. Хочу з'ясувати, чи я бува не починаю божеволіти. То розповідав, чи ні? — я повторила своє запитання.

Грім похитав головою, однак за мить мовив:

— В богів трохи по-іншому побудовані відносини батьків та дітей. Верховні не народжують, а створюють собі подібних з часточок власної сили та енергії. Вони можуть приймати людську подобу і навіть змінювати її, але вони ніколи не з'являлися перед людьми у своїй істинній подобі. Що стосується Трояна... Ну його власне теж створили з енергії. Дуже сильної енергії. Темної та світлої, гарячої та крижаної. Енергії Верховної богині Сонця — Елліони, та бога холоду й темряви — Інейра.

Моє серце пропустило удар від почутого, і я здивовано вирячила очі.

— Звідки ти все це знаєш, якщо Троян тобі цього не розповідав? 

Грім якось дивно схилив голову й дуже пильно поглянув на мене. В цю мить я помітила, як в його очах заіскрилося срібло. Воно неначе повільно текло й пульсувало навколо його чорних зіниць надаючи чоловікові якогось надприродного вигляду.