Розділ 13.

Я відчула, як в мою свідомість проникає щось слизьке, повільно обволікаючи мій мозок й легенько стискаючи його, наче м'ячик. Це було не боляче, але дуже неприємно.

Я зціпила зуби й різко відштовхнула Змія від себе.

Він справді читав мої думки і мене, як відкриту книгу — і цим своїм вмінням Змій ще сильніше мене роздратував нагадавши про Рода, який одного разу зробив зі мною те саме. 

Я поглянула в темні очі Змія і відчула, як в моїх жилах завирувала злість. Роздратування наповнило кожну мою судину, та цього разу іскри не посипалися з моїх пальців. Цього разу я відчула лютий холод, який немов гострий спис пронизав мої кінцівки перетворивши їх на крижані.

Мої очі розширились, коли я опустила погляд на свої руки й побачила, як моя шкіра вкрилася льодом. 

Я не знала, що відбувається, бо таке трапилося зі мною вперше.

Паніка завирувала в моїх грудях, руки почали тремтіти, а холод тягнувся все далі, поглинаючи мене з кожною секундою все більше. Я підвела голову й благально поглянула на Змія, так, наче він був єдиним, хто міг мені допомогти.

Якусь довгу мить чоловік, немов загіпнотизований дивився на мої руки, а тоді його очі зустрілися з моїми. В темному погляді промайнуло здивування, але за мить обличчя Змія повернуло свій незворушній вираз.

— Зроби повільний глибокий вдих, а тоді на видиху торкнися будь-якого предмету, якого тобі не шкода.

— Навіщо торкатися? — в паніці запитала я. — Що зі мною відбувається?

— Тобі потрібно вивільнити силу, поки вона повністю тебе не поглинула. Ну ж бо, Яро, торкнися будь-чого, — наполягав Змій.

Я роззирнулася навсібіч, намагаючись відшукати бодай щось підходяще, а тоді швидко рушила до крісла, на якому сиділа кілька хвилин тому.

Руйнувати полиці з книгами аж ніяк не хотілося, бо я все ще сподівалася, що вони стануть мені у нагоді.

Я простягнула задубілі руки й торкнулася спинки шкіряного крісла. Вона моментально вкрилася сивим інеєм, але це все одно мені не допомогло. Крига повзла далі. Вона сягала моїх пліч, і дихати ставало дедалі складніше. 

— В тобі є вогонь, Яро. Використай його, щоб здолати кригу. Зосередься й пусти його жилами. Ти — вогонь, ти — Сонячна князівна, ти контролюєш силу, а не вона тебе, — слова Змія здавалися правильними, і вони нагадали мені про Трояна, який колись говорив так само.

Від думки про нього я здригнулася, а тоді на мить заплющила очі.

Як би я хотіла, що зараз він був тут, зі мною. Щоб саме він навчав мене, як опановувати силу. 

Його силу. 

— Будь ласка, зосередься! — але замість Трояна вказівки роздавав мені Змій.

Я зробила глибокий вдих й уявила, як вогонь затоплює мої груди, а тоді тоненькими цівками розтікається судинами, зігріваючи й водночас розтоплюючи лід. Уявила, як тепло огортає мене, наче кокон. Уявила руки Трояна на моїй шкірі, його гарячі дотики, які могли б розтопити будь-яку кригу. Уявила його спраглі вуста на моїй шкірі, й відчула як жар запульсував внизу живота. 

Я поволі зігрівалася. Тепло наповнювало кожну частинку мого тіла, даруючи короткочасне відчуття спокою і затишку. 

А коли я розплющила очі й поглянула на руки — вони були вологими, але не крижаними.

Моя сукня стала мокра, під ногами була ціла калюжа води, і я зрозуміла, що мені вдалося розтопити кригу.

Змій стояв на відстані кількох кроків і мовчки пронизував мене потемнілим поглядом.

— Треба висушити одяг, — тихо промовив він, а тоді змахнув рукою, і мене огорнула хвиля тепла.

Що ж... Тепер мій одяг став сухим, а очі здивовано зблиснули на Змія.

— Дякую, — це все, що я змогла видушити з себе.

Я все ще була приголомшена тим, що сталося.

— Взагалі-то, сьогодні я хотів потренувати твій розум, але це теж було цікаво. Отже, в тобі є не лише сила вогню, але й сила льоду, — промовив Змій, не приховуючи здивування. — Звідки? — запитав він звузивши очі.

Я важко ковтнула, зробила кілька кроків убік, а тоді відповіла:

— Мабуть, від Трояна. 

Погляд Змія став ще більш зацікавленим, тож я продовжила.

— Коли ми побралися і пов'язали наші душі...

— Пов'язали, що? — різко перервав мене Змій, виглядаючи геть приголомшеним.

Я на мить пошкодувала, що сказала йому про це. Та вже було пізно забирати слова назад.

— Пов'язали душі, — повторила я помітивши, як Змій розтулив вуста. — Так от, коли це сталося, то ми обмінялися силами. Троян повернув собі вогонь, який колись віддав мені, гадаючи, що зможе мене врятувати, але натомість, вочевидь, він поділився зі мною силою льоду.  До сьогодні я ще жодного разу її не відчувала, тому для мене, — я кивнула на руки, —  ось це все, сталося вперше. Дякую, що допоміг впоратися.

— Завжди, будь ласка, — тихо буркнув він, відвівши погляд й замислившись над чимось.

За якийсь час Змій посміхнувся, і ця його посмішка здалася мені якоюсь зловісною.