Розділ 11.

Змій

Темрява навколо мене розвіялась, і я повільно покрокував на відкритий балкон. Висічений із темного каменю, він напівколом виступав зі скелі, що здіймалася над глибоким темним морем. 

Зробивши ще півкроку вперед, й торкнувшись поруччя, я відчув, як холод повільно піднімається вгору, проходить крізь ступні, пронизує мою сутність, а тоді вивільнюється сивим інеєм, який залишають мої пальці на шорсткому кам'яному поруччі.

Це мій холод. Моя темрява. Моя сутність, і те, чим нагородив мене батько — бог холоду і темряви — Інейр. Це те — ким я є.

Зробивши глибокий вдих я провів пальцями по інею, і побачив як сиві візерунки повільно темніють, а тоді зникають від тепла мого дотику. 

Це моє тепло. Моє світло. Ще одна моя сутність, і те, що подарувала мені мати — Верховна богиня Сонця — Елліона. Це те — ким я є.

Тоді чому ж всередині мене така пустка? Чому, коли я кожного разу повертаюся зі світу людей, мене так сильно тягне назад?

Чому серед тисяч молитв і благань, найгучнішими здаються саме її думки та слова?

Мабуть, я вже знаю відповідь, хоча вона здається мені абсурдною. Я вже здогадуюсь про те, що саме трапилося зі мною, складаючи докупи кожен клятий шматочок, але я все одно не можу цього пригадати.

Та, схоже, що я сам обрав цей шлях.

Вочевидь, я не зміг знайти іншого виходу, якщо дозволив Роду так зі мною вчинити. І якщо саме мої рішення та вчинки призвели нас до цього, тоді я повинен був знайти сенс...

Позаду мене почулися кроки, але я навіть не обернувся, усім своїм єством відчувши наближення Доріана. 

Насправді його звали Даріус, але в світі смертних нам було заборонено називатися справжніми іменами, тому ми з Даріусом вигадали собі нові.

Він був єдиним моїм другом в Божественному світі, а ще він був богом правди та брехні, що робило його доволі цікавим та корисним співбесідником, якого просто неможливо було обвести навколо пальця. 

Я відчув його занепокоєння одразу, щойно Даріус підійшов до поруччя й сперся долонями на холодний камінь опустивши погляд.

— Ти сьогодні затримався, — тихо кинув він, вдивляючись в темні хвилі, що повільно розбивалися об гострі скелі.

— Я знову щось порушив? 

— Ні, — знизав плечима Даріус не відриваючи очей від хвиль. — Але ти ж знаєш, як ставиться до твоїх походеньок Род.

Почувши ім'я Верховного бога я тільки міцніше стиснув щелепи намагаючись не так відкрито показувати комусь, як я його ненавиджу.

— Я не порушую рівновагу, якщо спускаюся в світ смертних вночі й повертаюся до світанку. Тож нехай так не трясеться за свою Верховну дупу.

Даріус тихо пирхнув, а тоді поглянув на мене. 

— Він і так надто поблажливий до тебе. 

Я ледве стримався, щоб не фиркнути у відповідь.

Ну звісно, поблажливий. Може в нього ще й совість прокинулась після того нікчемного вчинку з моєю свідомістю? Тільки в богів совісті немає, а Род — не виняток.

— Ти ж знаєш, що не варто втручатися у війни смертних, але все одно робиш по-своєму. Род цього не схвалює.

Чесно кажучи мені вже остогидло чути з вуст Даріуса це ім'я, але я не міг його звинувачувати за це. Він справді за мене хвилювався, саме тому й наглядав. Але Даріус й гадки не мав, що саме зробив зі мною Род, бо до сьогодні я теж цього не знав. Якщо, звісно князівна не збрехала. А вона не брехала... 

Моя прекрасна Сонячна князівна...

Думки про неї знову заполонили мій розум і я негативно похитав головою намагаючись якомога швидше їх позбутися, щоб не збожеволіти остаточно. 

Бо вона не моя. Принаймні зараз.

— І задивляння на смертних жінок Род теж не схвалює, — процідив Даріус, вочевдь встигнувши на мить пробратися у мої думки. 

Мені це не сподобалось, тому я швидко заблокував доступ до моєї голови.

— Я не задивлявся, — різко заперечив. 

Та Даріус на це тихо гигикнув.

— Ну мені хоча б не бреши. Ти вже кілька ночей поспіль проводиш біля тієї Сонячної князівни, а коли повертаєшся, то все, що ти робиш тут — дивишся на море.

— Я просто багато думаю.

— Про неї.

Я роздратовано глипнув на Даріуса.

— Навіть, якщо й так, тобі що до того? 

— Вона — смертна, — тихо нагадав він, хоча не було й клятої миті, щоб я про це забував. — Ти знаєш  правила Божественного світу. 

— Знаю. Та в неї є те, що я шукаю, — і я мав на увазі не лише кляту книгу....

Даріус на це лише зітхнув, а тоді поглянув на мене поглядом, сповненим співчуття.

— Хай чим ви б не займалися з тією князівною, будь обережним. Я не повинен казати тобі про це, але... — Даріус раптом затнувся. Він похитав головою і провів пальцями по своїй щелепі, ніби не мав більше сили мовчати, а тоді випалив:

— Род хоче, щоб ти уклав союз з Велмою. Він гадає, що ця богиня стихій чудово впорається з силою, яку отримає від тебе після шлюбу, а також Род вважає її гідною зайняти місце Елліони, коли ера її правління закінчиться.