Розділ 7.

Як і казав Змій, вранці усі вартові дійсно очуняли гадки не маючи, що з ними сталося. Вони не пам'ятали як заснули, і що саме цьому передувало. Тішило лише те, що на них дійсно не було жодних видимих ушкоджень і вони швидко змогли повернутися у стрій.

Я не спала уже кілька ночей підряд, тому сьогодні по обіді, коли Грім приніс чергові невтішні новини від прикордонних загонів, я куняла в кріслі змагаючись з втомою, яка намагалася мене підкорити.

— Сьогодні вранці наші війська зловили трьох шпигунів поблизу Крижаної річки. Вони дісталися нашого берега на човні, де одразу ж були схоплені. Еліас їх допитав і вони зізналися, що перетнули кордон за наказом свого командування, з розвідувальною метою. Схоже, на Сонячне князівство активно планується напад, і враховуючи те, що сили дуже нерівні й ворог переважає нас чисельністю, прогноз не дуже втішний.

Я повільно випросталася в кріслі, стискаючи підлокітники так, що мої пальці побіліли. Сон миттєво відступив, ніби його й не було.

— Скільки їх? — запитала я, дивлячись не на Грома, а на стіл, на якому лежала оновлена карта Земель. Я вивчала її вже кілька годин, намагаючись передбачити звідки чекати нападу. Варіантів було збіса багато.

— За словами шпигунів, — продовжив Грім, — не менше, ніж утричі більше за наші сили. І це лише передові загони. Основне військо ще не рушило, але вже готується.

Отже, наші справи були значно гіршими, ніж я гадала...

— Є ще дещо, — промовив Грім кидаючи на мене занепокоєний погляд, від якого я ще сильніше напружилась.

— Кажи.

— Шпигуни стверджують, що з ними у бій вирушать не лише люди. Вони говорили про істот. Про тих, кого донедавна вважали вигадками легенд.

Мене немовби холодною водою облили. Образ жовтих очей, що потонули в пітьмі, спалахнув у пам’яті надто яскраво.

— Яких саме істот? — мій голос був рівний, але всередині нутрощі стискалися у тугий вузол.

— Вони самі достеменно не знають. Лише казали, що ті не вмирають від звичайних стріл.

Моє тіло прошило холодом, а паніка стиснула груди міцними лещатами. Відчуття безвиході заганяло мій розум у глухий кут.

Все було дуже й дуже погано.

І... Змій зовсім не перебільшував. Угода, про яку він говорив, переставала бути абстрактною загрозою й починала набувати цілком реальних обрисів.

Я повільно підвелася й провела руками по зім'ятій тканині своєї темно-синьої сукні. Мені потрібно було вигадати, як діяти далі...

— Де зараз полонені?

— У підземеллі. Під охороною.

— Добре. Нехай там і залишаються. А ти — склич раду, — продовжила я. — Командирів загонів, найкращих полководців й усіх, хто ще здатен до критичного мислення. Нам потрібен план оборони і... — на якусь мить я замислилась, а потім тихо додала, — і не лише він.

— Ти щось задумала, — повільно мовив Грім.

Я підійшла до вікна й глянула на небо, затягнуте низькими сірими хмарами.

— Мені не подобається те, що я задумала, — відповіла тихо. — Та, схоже, що в нас не лишилося вибору.

Десь у глибині свідомості я відчула знайомий холодний подих — ледь відчутний, але впізнаваний. Наче десь у далекому світі відгукнувся згусток темряви, а тоді причаївся слухаючи, чекаючи й зловісно всміхаючись.

"Подумай про угоду, Ярославо… "— нашіптував мені вже знайомий вкрадливий голос.

"Подумай..."

Я заплющила очі лише на мить, і в цю секунду, неначе побачила перед собою темнющі очі Змія. 

Моє тіло заціпеніло, а шкірою пробіг мороз.

Я враз розплющила очі виринаючи з цього дивного й водночас моторошного видіння, і побачила перед собою занепокоєного Грома.

— З тобою все гаразд? — запитав чоловік нахмуривши темні брови. 

Я могла сказати йому, що все нормально, але це було б жахливою брехнею.

— Вночі я розмовляла зі Змієм, — тихо зізналася я, ніби боялася, що він може бути десь тут й підслуховувати. 

Хоча, це мене б не здивувало.

Почувши мої слова Грім шоковано вирячив очі, а тоді невдоволено стиснув щелепи.

— Ти серйозно? І ти кажеш мені про це лише зараз? Він хоча б не завдав тобі шкоди? — вже спокійніше поцікавився чоловік, поки я замислено водила пальцем по холодному склі.

Я не хотіла говорити про нашу невелику сутичку, тому лише негативно похитала головою. 

— Він запропонував угоду, — натомість зізналася я.

— От чорт, — вилаявся Грім. — Десь я вже про це чув.

— Я ще не погодилася...

— Дякувати богам...  — видихнув він. — Чи не дякувати. Я вже й сам не знаю, як до них ставитись.. 

Ох...

Я його розуміла. Чудово розуміла. Здавалося, наче боги просто гралися з нами. Гралися долями простих смертних й спостерігали зі свого Божественного світу за нашими відчайдушними спробами вижити...

— Змій запропонував свою допомогу в захисті Сонячного князівства, але натомість він дещо попросив.