Розділ 4.

Цієї ночі я більше не спала. Просидівши біля ліжка сина аж до ранку й благаючи у молитвах до Трояна захистити нас, я почувалася зовсім безпорадною. 

Замок зазнав тривожної ночі.

Вартові були мертвими, а Змій разом з Доріаном зникли, залишивши по собі лише бездиханні тіла моїх воїнів під стінами.

Я була налякана і розгублена, тому перше, що я зробила передавши сина в руки Есмін — викликала Еліаса та Грома, для обговорення цієї жахливої ситуації.

Коли перші бляклі промені торкнулися мурів замку, двері моїх покоїв відчинилися й усередину ступили Еліас та Грім. Обоє чоловіків виглядали похмурими й настороженими. Ця ніч не пожаліла нікого з нас.

Грім ішов першим. Його широченні плечі були напружені, а кулаки стиснуті так, що побіліли кісточки. Еліас, як завжди стриманіший, зупинився трохи осторонь, уважно спостерігаючи за мною з-під напівопущених вій.

— Отже, — тихо мовив Грім, щойно двері зачинилися. — Весь замок говорить про різанину...

Це слово боляче різонуло слух.

— Це була не різанина, — різко заперечила я, підводячись з крісла. — Принаймні… я не бачила крові, — важко видихнувши я на мить заплющила очі. 

— Я задрімала у світлиці за письмовим столом розбираючи пошту, а коли прокинулась, Змій сидів на столі прямо переді мною. Я запанікувала. Погукала варту, та вартові біля мого крила не відповідали. А Змій... Я навіть не бачила, коли він з’явився.

Еліас насупився. 

— Він говорив з вами?

— Так, — кивнула я. — Він казав, щоб я не надто покладалася на стіни, а ще... він сказав, що Безжальний, навідміну від мене, прийняв його з усіма почестями. А потім він зник так само непомітно, як і прийшов. Я навіть кліпнути не встигла, як він...ніби розчинився у темряві.

Грім глухо вилаявся, але замість люті в його очах з’явилося щось інше — зосереджене.

— Князівно, — повільно промовив він скосивши погляд на Еліаса. — Насправді вартові не зовсім мертві.

Я різко підвела на нього погляд й здивовано вирячила очі. 

— Що означає "не зовсім мертві"? 

Я сама бачила нерухомі тіла.

— Я особисто перевірив тих, кого знайшли в підземеллі і коридорах, — продовжив Грім. — Їхні серця слабко, але б’ються. Вони сплять. Глибоко... Надто глибоко, як для звичайного сонного зілля. Їх віднесли в лазарет.

Полегшення накотилося хвилею, але тривало лише якусь мить змінюючись на гнів.

— Отже, це все його рук робота, — прошепотіла я.

— Цього підступного Змія.

— Думаю, так, — ствердно кивнув Грім. — Я бачив подібне лише раз у житті. Це ніби сон, але без сновидінь, без руху, без реакції на біль. Наче людину взяли й знешкодили.

Еліас підійшов ближче. Його чорні брови насунулись на перенісся.

— Це магія? — насторожено запитав він.

— Не та, до якої ми звикли, — похитав головою Грім. — Це щось надто потужне. Первісне, — він на мить замовк. — Такою силою можуть володіти лише... — він поглянув на мене, а тоді тихо додав, — боги.

— Боги? — перепитала я, відчувши як моє серце застугоніло.

Грім знизав плечима і ніби байдуже додав:

— Або монстри.

Мене знову пробрав мороз. 

Еліас шоковано вирячив очі й поглянув на Грома з ледь помітним жахом.

— Звідки ти все це знаєш? — запитав чоловік.

Грім невесело всміхнувся.

— В мене було дуже різноманітне й насичене подіями життя, — хмикнув він поглянувши на мене.

Еліас усе ще не міг нічого зрозуміти. А я не збиралася пояснювати. Принаймні поки що.

Мене хвилювало інше.

— Кого ти маєш на увазі під словом "монстри"? — запитала я.

Зважаючи на те, що Грім століттями служив Трояну, він багато про що міг розповісти. Хоча й без особливого ентузіазму.

— Так, чорт забирай, про яких монстрів йдеться? — роздратовано процідив Еліас, дивлячись на нього з цілковитим нерозумінням.

— Про тих, які колись були богами, — спокійно відповів Грім, блиснувши гострим поглядом на Еліаса.

— Зазвичай боги намагалися чинити так, щоб не порушувати рівноваги. Забираючи одне життя, вони повинні були дати нове натомість. І ця рівновага стосувалася не лише життя та смерті, але й інших вчинків. Однак, якщо цю рівновагу порушити, і, наприклад, відібрати кілька життів, а натомість не дати жодного — це призведе до початку хаосу. Бо кожен бог має своє поле діяльності. Хтось відповідає за життя та смерть, хтось – за день і ніч, — Грім кинув на мене промовистий погляд, і моє серце знову стиснулося. 

— Хтось веде лік хорошим вчинкам і поганим, бо всі наші дії і вчинки в підсумку відбиваються на наших душах. Коли на вагах терезів починає переважати погане, тобто зло, відновити рівновагу хорошими вчинками, тобто добром, стає важче, адже темрява завжди поглинає, а світло — розсіює. І коли темрява остаточно перемагає — душа стає чорною (чи то бога, чи людини), і тоді ця істота перетворюється на монстра. Жорстокого і підступного, в якому не залишається місця для Світла.