Розділ 2.

Я сама не зрозуміла, що сталося. Світло обручки згасло так само швидко й раптово, як і з'явилося.

Змій на крок відступив, але рівноваги не втратив — радше зупинився, мов хижак, якому вчасно нагадали, що здобич може виявитися небезпечною. Його пальці все ще стискали мою руку, хоч тепер це вже не було зухвалим жестом. Тепер він розглядав мене із цікавістю.

Темні очі чоловіка спалахнули чимось первісним.

Здивуванням? Захватом?

— Оце так… — повільно протягнув він, схиливши голову набік. Усмішка зникла з його обличчя, поступившись уважному, майже хижому виразу.

— Отже, ти у нас гаряча жінка?

Його нахабний погляд ковзнув до обручки, а потім знову піднявся до мого обличчя. В цю мить він дивився на мене зовсім не як п’яниця з корчми, і точно не як зухвалий забіяка, яким я його вважала, а як той, хто задумав щось зловісне.

Мабуть, Грім також це відчув.

— Відпусти її, — різко мовив він, роблячи крок уперед й впиваючись в нахабу попереджувальним поглядом. — Як ти смієш так зухвало розмовляти з князівною?

Вбивчий тон Грома, здавалося, аж ніяк не налякав незнайомця.

Змій повільно, я б навіть сказала —демонстративно повільно, розтиснув пальці. Наче давав мені зрозуміти, що він відпускає не тому, що мусить, а тому, що сам так вирішив.

— Спокійно, підлабузнику, — з легкою насмішкою відказав він, навіть не озирнувшись на Грома. — Я лише привітався. Чи це теж заборонено?

Його голос був низьким, густим, з тією особливою інтонацією, яка свідчила про те, що його варто остерігатися.

Цього разу я вирішила проігнорувати його зверхній тон.

— До мене дійшли чутки, що ти влаштовуєш тут п'яні дебоші, чим лякаєш місцевих, — спокійно сказала я, стискаючи пальці в кулак, щоб загасити залишки сили. — Я прийшла, щоб попередити тебе, що не терпітиму такої поведінки. Тепер за порушення порядку доведеться нести покарання.

Кутик його губ знову сіпнувся — цього разу щиро.

— Сміливо, — визнав він без жодного спротиву. — І мушу сказати, Ярославо… — він вимовив моє ім’я повільно, ніби смакуючи, — ти значно цікавіша жінка, ніж я очікував. Така кішечка, — солодко потягнув він підморгуючи мені. 

Я вирячила очі від його нечуваного нахабства!

У корчмі запала така тиша, ніби усіх раптом заціпило. 

Доріан, який до цього лише спостерігав за цією сценою стрімко підвівся й застережливо буркнув Змію:

— Що ти коїш? Припиняй це і ходімо.

Але той навіть не глянув на нього, сухо відказавши:

— Не втручайся.

Його погляд ніби пропалював мене, а темні очі намагалися забратися в голову.

— Ти трохи знахабнів, Змію, — холодно мовила я. — Ці Землі — не місце для твоїх ігор.

— А я гадаю, що саме тут можна гарненько розважитися. Правда, люба? — він ступив крок до мене зупинившись рівно настільки, щоб не перетнути межу, а тоді підвів руку й зробив жест, схожий на те, ніби хотів доторкнутися до мого обличчя, однак Грім не дозволив йому цього зробити. 

Він блискавично смикнув його за руку, заломивши її в нього за спиною, а тоді штовхнув скорчене тіло Змія двом бійцям, які радо прийняли його у свої міцні руки.

Чоловік невдоволено зашипів, але опору чинити не став, що було збіса дивно.

Його темний як ніч погляд раптом знову впав на мене, а вуста вигнулись в кривій посмішці:

— А ось це було жорстоко, люба. Ти розбила мені серце.

Мене мало не знудило від його тону й фальшивих слів, тому я просто відвернулася від нього віддавши бійцям наказ:

— Відведіть його в підземелля й зачиніть в камері.

Люди в корчмі почали переглядатися й перешіптуватись здіймаючи шум, й вочевидь зовсім не очікуючи на таке завершення вечора.

Доріан кинувся до Змія, але Грім миттю його зупинив, смикнувши за комір обома руками.

— А ти куди зібрався?

— Справді, Доріане, — огризнувся Змій, блиснувши на нього змовницьким поглядом. — Куди ти намилився? 

— Послухайте, давайте розійдемося мирним шляхом, — заблагав чоловік не надто розділяючи думки Змія. — Відпустіть нас, і я обіцяю, що заберу свого друга й ми більше ніколи вас не потурбуємо.

— Не обіцяй того, чого не зможеш виконати, Доріане, — буркнув Змій звузивши очі. 

Було в його словах щось таке, що змусило моє серце пропустити удар. Але за мить я знову опанувала себе й поглянула на занепокоєне обличчя Доріана. Схоже, цей чоловік не був таким лихим як його друг. Він не був задиракою чи нахабою. Але він також опинився у центрі цієї ситуації, тому я вирішила дати йому вибір.

— Ти можеш бути вільним, Доріане, але твій друг піде з нами. 

У корчмі знову запанувала важка тиша. Доріан завмер, ковтаючи повітря, ніби йому раптом стало важко дихати. Він поглянув на Змія, і в тому погляді було стільки тривоги, що мені на мить стало його шкода.

— Так, Доріане, забирайся, — уїдливо проказав його зухвалий товариш, за що отримав стусана від бійця, який його тримав.