2

За вікном уже починало світати. Я все ще сиділа біля матері, намагаючись зрозуміти, що зі мною сталося. Час від часу погляд сам повертався до маленьких рук, що лежали на колінах, стискала пальці, розгинала їх, торкалася власного обличчя, але від цього нічого не змінювалося.

Я пам'ятала своє дитинство, роки в герцогському маєтку, весілля з кронпринцом і навіть власну смерть. Усе це було настільки справжнім, що я могла пригадати найменші подробиці, але тепер моє доросле тіло зникло, а разом із ним зникли всі шрами, які я отримала за прожиті роки.

Невже це справді було повернення в минуле? Спочатку я навіть подумала, що помираю. Можливо, демонічна магія змусила мене побачити власне дитинство перед смертю? Я чула, що деякі демони могли проникати у свідомість людей, показувати їм найстрашніші спогади або змушувати переживати давно забуті події, але навіщо показувати мені саме цей день?

Я обережно торкнулася дерев'яного краю ліжка. Пальці відчули нерівну поверхню, невеличку тріщину й шорсткість старого лаку. Потім я вщипнула себе за руку. Стало боляче. Отже, якщо це й була ілюзія, то надзвичайно правдоподібна.

За все своє життя я жодного разу не чула про людину, яка змогла б повернути час назад. Навіть наймогутніші маги імперії не володіли подібними здібностями. Принаймні наскільки мені було відомо.

Можливо, це сталося через мою святу силу? Я опустила погляд на долоні. Святі відрізнялися від звичайних магів. Ми могли зцілювати рани, очищати тіла від отрут і хвороб, знищувати демонічну магію. Наші здібності вважалися благословенням богині, а сама Свята імперія століттями зберігала знання про них. 

Навіть я, попри своє походження, знала далеко не все. Мене навчали лише того, що було необхідно майбутній кронпринцесі. Я повинна була вміти зцілювати, благословляти й правильно проводити храмові обряди. Решта знань залишалася в руках жерців. А якщо святі могли набагато більше, ніж нам розповідали?

Я заплющила очі й спробувала зосередитися. Колись для використання сили мені було достатньо уявити, чого саме я хочу. Усередині грудей з'являлося приємне тепло, яке поступово розходилося тілом. Потім долоні починали світитися, і я могла спрямувати благословення туди, де воно було потрібне.

Зараз нічого подібного не відбувалося. Я спробувала ще раз. Уявила маленький вогник, який колись так легко запалювала між долонями. Намагалася пригадати відчуття святої магії, її тепло, знайоме легке поколювання в пальцях. Нічого.

Невже моя сила теж повернулася в той стан, у якому перебувала двадцять років тому? Якщо так, то печать матері досі була цілою.

Я торкнулася грудей, намагаючись відчути хоч найменший відгук. Саму печать я ніколи не бачила й навіть не знала, як вона виглядала. Про її існування дізналася лише після пробудження сили, коли храмовники оглядали мене після падіння з вікна. Тоді вони довго не могли зрозуміти, як настільки сильне благословення залишалося прихованим тринадцять років. Один із жерців навіть припустив, що хтось навмисно запечатав мою магію. Пізніше всі вирішили, що це могла зробити лише мати. Я ніколи не дізналася напевно.

Чому вона так вчинила? Хіба не розуміла, що без святої сили мене вважатимуть непотрібною? Що герцог ніколи не визнає мене повноцінною спадкоємицею свого роду? Можливо, хотіла вберегти від життя святої?

Я гірко усміхнулася. Якщо це справді було її бажанням, то вона мала рацію. Пробудження сили не принесло мені нічого хорошого, але й життя без неї навряд чи було б кращим. Герцог ненавидів мене ще до того, як дізнався про відсутність благословення, а його законна дружина ніколи не змогла б прийняти бастардку, народжену від іншої жінки.

То що саме мати намагалася приховати і чи могла її печать мати якесь відношення до мого повернення? Я знову глянула на власні руки. Якщо магія залишалася запечатаною, то як вона могла перенести мене в минуле? А якщо це сталося перед самою смертю, чому я не відчула нічого незвичайного?

Я добре пам'ятала останні хвилини. Демон. Я впізнала його майже відразу. Свята сила відгукнулася на його присутність раніше, ніж я встигла роздивитися обличчя. Мені хотілося підвестися, схопити дітей і втекти, але після пологів я ледве могла поворухнутися, а потім я прокинулася тут.

Можливо, богиня врятувала мене? З дитинства мені розповідали, що богиня любить своїх святих. Що вона оберігає нас і ніколи не залишає тих, хто щиро їй служить. У храмі я неодноразово чула історії про дивовижні порятунки, благословення та чудеса, які відбувалися завдяки її милості, але ж богиня не втручається безпосередньо в життя смертних.

Вона могла дарувати благословення, могла відповідати на молитви, але не мала права змінювати людські долі на власний розсуд. Саме тому святі повинні були самостійно нести її волю у світ. Принаймні саме так говорили жерці.

Навіщо повертати мене саме сюди? Чому не на день перед весіллям? Не на місяць до пологів? Чому я не могла прокинутися в ту мить, коли ще мала змогу врятувати своїх дітей?

Натомість я знову опинилася в дитинстві. Попереду були довгі роки в герцогському маєтку, знущання мачухи, побої брата й нескінченні приниження. Я знала майже кожен крок цього шляху й зовсім не хотіла проходити його ще раз.

Я притиснула долоні до обличчя. А якщо повернення було покаранням? Можливо, після смерті душі святих не можуть знайти спокою? Можливо, за якийсь мій гріх мені доведеться знову прожити все життя?

Я намагалася пригадати, чи говорилося про щось подібне в храмових книгах, але всі тексти, які мені дозволяли читати, розповідали про благословення, обов'язки та служіння богині. Про те, що відбувається зі святою після смерті, там майже нічого не було. Та й хто міг перевірити подібні речі?

Якщо це справді друге життя, можливо, я зможу змінити свою долю? Адже я пам'ятала майбутнє, знала людей, які мене зрадять, і події, що мали відбутися, але чи достатньо цього, щоб уникнути колишніх помилок?