Розділ 18

Марі.

– Не підходь! Не наближайся! – Стас, розпластаний на підлозі кричить та відсувається ближче до сцени, у той час, як інший індивід просто дивиться на це і з перекошеним від жаху обличчям, навіть не зрушив із місця.

– Та не стогни! – підійшовши ближче, опустилась на коліна, щоб оглянути цього стукнутого на всю голову, – Що болить?

– Що болить? Відійди! Ти приносиш одні лише нещастя! Ти якесь прокляття, а не фанатка! Ти – моє персональне прокляття! Не наближайся! – ноги, десь 43 розміру, у босоніжках на шпильці впираються у сцену, але хлопець все ще намагається кудись відповзти та дивиться, мов загнаний пес.

– Слухай, я розумію що у нас не нормальне спілкування, але давай я тобі допоможу встати?

– Не потрібна мені твоя допомога! Уже допомогла! Двічі! Не наближайся до мене! Мішааааааа, зроби щось!

– Не дуже й треба! – вставши, пішла до виходу. Наплювати на усе! Навіть на те злощасне інтерв'ю наплювати! Напишу щось від себе і подам це під соусом інтервʼю з актором. Але більше я тут не залишусь! Це ж треба так!

– А ви навіщо приходили, дівчино? – нарешті подає голос той, кого очевидно, звуть Міша.

– Інтервʼю взяти, але у вас тут божевільня, а не театр!

– Стояти! – він зіскакує зі сцени та не звертаючи уваги на все ще лежачого на підлозі хлопця, несеться до мене, – Інтервʼю – справа свята! Знаєш як мені печінки одна мадам виїла, щоб я дав інтервʼю? То ти і є Інна? Донька цієї.. як там її? Ну така висока і противна?

– Маріана, Інна прийде пізніше, – він на мить задумується про щось, а потім дістає з джинсів телефон та щось шукає.

– Ага. Маша значить. Ну он, твій підопічний лежить там. Давай, у вас залишилось ще 17 хвилин, встигнеш?

– Ви серйозно? Стас?

– Все, мені потрібно готуватись! – залишивши мене без відповіді, хлопець розвертається та йде. А я залишаюсь у порожньому залі з хлопцем, якого ненавиджу усіма фібрами душі та який все ще реве та стогне. Просто як Дніпр широкий! Тільки високий та худий!

– Якщо ти уже вдосталь належався, то може встанеш і даси мені інтервʼю? – не наважуючись повторно підійти, запитую, стоячи за три ряди від нього, але Стас мовчить. Боже, що як він там мертвий? Підбігши, бачу що хлопець уже сів, обпершись на сцену спиною та потирає руку, – Болить?

– Та мене душа болить, коли ти зʼявляєшся! Ти якого дідька у Житомирі робиш?

– Живу тут, – не роздумуючи відповідаю, від чого той починає сміятись.

– Що я такого паскудного зробив у минулому житті? Ну от скажи. Голубка, тобі хлопців у світі мало, що ти до мене причепилась?

– Я тобі не Голубка! Я – Марі!

– Та хоч Хуліо. Навіщо ти мене переслідуєш? – запитує якось втомлено, навіть не намагаючись більше відповзти.

– Я тебе не переслідую, а от навіщо ти приперся до мене у місто це уже запитання серйозне!

– Та здалась ти мені! – він намагається встати на ноги, опершись, рукою на сцену, але лише стогне та осідає назад.

– Болить?

– Не болить!

– То вставай!

– А може я не хочу вставати? Може мені й тут зручно?!

– Ну тоді нумо брати інтервʼю так, – сівши навпроти, дістала з сумки записник та ручку, від чого він якось зблід.

– Ти будеш випитувати мою адресу та номер телефона?

– Ну от скажи, на біса ти мені здався?

– Я на біса? А ти на біса за мною по Україні їздиш?

– Я їжджу? Та йди ти! – підскочивши на ноги, розвернулась та пішла до виходу, але озирнулась, коли він знову намагався встати та крехтів по гірше від старого пилососа. Одна частинка мене кричала, що я повинна піти і не озиратись! Напишу у інтервʼю, що він – любитель випити, покурити та завести роман на одну ніч! І нехай ще доведе що не казав цього! Але інша частина. Та частина, що була донькою анестезіолога, кричала що я повинна допомогти. Віддати останню сорочку, як тато заповідав, але допомогти. Сорочки у мене не було, а сукню я надто любила, щоб віддавати, та й навіщо йому моя сукня? Тому підійшла і смикнувши за здорову руку, поки хлопець нічого не розумів, надала йому прискорення, щоб цей притрушений встав. Він зіпʼявся на ноги, але знову застогнав та сперся на сцену.

– Слухай, я вже пропонував, але може справді – давай я тобі грошей дам? Багато не маю, але мені видадуть кредит і ти відчепишся?

– Ти на що кредит зібрався брати? Мопед хочеш купити і тобі моє благословення потрібно?

– Серйозно, я уявлення не маю що ти від мене хочеш, але мене лякає твоє переслідування. Просто скажи чого тобі потрібно і я у міру можливостей, тобі це дам.

– Інтервʼю, – вирішивши скористатись його пропозицією швидко промовила я.

– З якої ти газети?

– З якої в біса газети? Я студентка! Прийшла сюди за інтервʼю і якби ти не зважав на своє роздуте до біса его, ти б це почув! – він довго і пильно дивився на мене. Аж поки його нога знову не підкосилась, а хлопець опинився на колінах, просто попереду мене. Романтично, нічого не скажеш. Не був би таким придурком, я б може навіть почервоніла, – Ну любий мій, на коліна перед мене ще рано падати. Пішли.