Розділ 14

І потекли дні, як вода у злив раковини. "Найкраще" моє літо на випускному курсі універу перетворилось у курс молодої господарочки з поїздками до бабусі Паші та бабусі Іри, які по черзі завалювали мене роботою, повторюючи що я ще їм подякую, коли заміж вийду. За що там дякувати я так і не зрозуміла, бо варити варення у промислових масштабах у тому міфічному сімейному житті я точно не збиралась, але своїх мізків у голову ж не вкладеш? Тому мовчу і варю, а потім закатую у банки, відношу у льох, комору та підвал і повертаюся додому. 

Костика з того жахливого вечора я не бачила. Уявлення не маю що йому тато сказав, але хлопець лише кілька разів написав, перепрошував, просив поговорити, але я його кинула у чорний список, бо немає чого лізти до мене! Мені взагалі ніхто не потрібен! Потрібен лише диплом, щоб на роботу влаштуватись, а більше ніхто не потрібен!

– Марі, вставай! – боже, я ж лише кілька годин тому лягла! Ну за що? Розліпивши одне око, дивлюсь на маму, що сяє, яскравіше від наднової зорі та щось тримає у руці. 

– Мам, а ти не хочеш на дачу сьогодні сама поїхати? У тебе вихідний, от сходила б, позбирала абрикоски. Зварила б з них повидло. Я не можу більше!

– Ніякої дачі. Марі, ми йдемо у театр! – просто навпроти мого обличчя зʼявились два квитки до театру. Холодок пробігся спиною, чорт, я тепер на театр не погоджусь навіть під дулом пістолета!

– Ну от, йдіть з татом. Я тут до чого?

– Марі, – мама уже була на межі того, щоб почати кричати, а я була на межі до того, щоб упасти обличчям у подушку і хай буде, що буде, – Я й мала йти з татом! Мені квитки на роботі наша менеджерка дала, бо вони з чоловіком у відпустку поїхали, а їй ті квитки подруга-касирка з театру підігнала, але твій тато сьогодні на нічній зміні! 

– Ну а я тут до чого? Піди з тіткою Катею, – от дарма я це сказала.. ой дарма. Вони ж з тіткою не розмовляють уже місяць, після того, як мама відмовилась взяти на усе літо її песика. Песик, щоб краще розуміти – це здоровецький кобель породи Ньюфаундленд, що коли стає на задні лапи, то легко кладе передні на плечі моєму татку! Але потрібно ж колись миритись, от і помиряться.

– Марі, не зли мене! Ми йдемо удвох! Це київська трупа приїздить! Вистава така добра, я про неї уже читала, тож відмова не приймається! О 5 виходимо і прошу – одягнись як дівчинка, а не як завжди! Раптом ти там собі інтелігентного хлопця знайдеш, якщо тобі поліціянт не підходить! Може професор який.

– Мам, заради всього святого, припиняй ці розмови, бо, їй-богу, з тіткою Катею підеш! – вона лише невдоволено зітхнула та вийшла з кімнати, а я завалилась назад, роздумуючи як можна скасувати татове нічне чергування у лікарні? Він же анестезіолог, можливо його сьогодні нікому не потрібно буде? Може вийде якось помінятись? Не розумію чому, але страшенно не хотілось мені йти до театру, мов останній мій вибрик відбив усю любов до культурного відпочинку та мистецтва у цілому! 

Поглянувши на квитки, молилась, щоб це була не вистава Стаса. От чого-чого, а зустрічі із ним я боялась. А ні.. "Тевʼє Тевель", перший ряд, місця просто перед сценою. Ну.. поглянемо, що це за Тевель такий і хто там грає.

Зібравшись, як і просила мама, я навіть зібрала волосся у пучок, одягнула кремову сукню, довжиною за коліно та з шифоновими рукавами-ліхтариками і взувши туфлі на підборах, була готова підкорювати якщо не світ, то бодай Житомир! Ну це ж одна лише вистава. Що поганого може зі мною трапитись у театрі? Ще й поряд з мамою! Та в житті не повірю, що я завжди боятимусь театрів. Та навіть якщо ми колись і побачимось з ним  – він сто відсотків уже мене забув та не пригадує!

Саме з цими думками, я сиділа на своєму місці та дивилась за життям єврейської родини. Доволі колоритним життям, але з нотками суму... дивилась, аж поки на сцену не вийшов ВІН!

– Мотл! – дівчина підбігла до нього та обійняла, а я все ще не могла усвідомити чи це моя підсвідомість зіграла злий жарт, чи він і справді тут. А я, знову у першому ряді. І щойно я подумала що мені здалось, як Стас помітив мене. Як я це зрозуміла? Та сама не знаю.. якимось десятим органом чуття, що називається зад! Стільки ненависті та люті я не бачила навіть у Христинці, коли вона не влізла у штани в примірочній. Останні на хвилиночку, штани за знижкою! Тоді я гадала, що гіршого я уже не побачу, але ні. Он він стоїть, говорить щось до дівчини, а дивиться на мене. І дивиться геть не як на людину, яку не пригадує, або навпаки – радий бачити. Ні, ну не буде ж він мене убивати? Ну не нападе ж просто тут? Та тут моя мама, хлопче, ти не посмієш.

– Добрий вечір, Мотл.

– До побачення, Мотл. – зал зривається сміхом, Стас і справді добре грає, чи то сам він просто такий же дурник, як Мотл? Та біс його знає, але я й досі не можу засміятись, бо щойно він кидає свій погляд на мене, усе всередині обривається від страху. Він точно мене впізнав.

– Мам, – нахилившись до неї, шепочу так, щоб не заважати нікому, а заразом продемонструвати, що я тут не сама і він не посміє до мене підійти. Бо якщо підійде – відчуваю, мені звернуть шию. Спершу Стас, а коли мама дізнається про мою витівку, то ще й вона, – Мені не добре, можна я відійду?

– Та зачекай ще кілька хвилин і антракт. Разом вийдемо, бо ще загубишся, а мені тебе потім шукай.

– Мам, я доросла і не загублюсь у нашому театрі це точно.

– Циц! Сядь і дивись! – перевівши погляд на сцену, бачу, що Стаса, чи то Мотла уже немає там.. а отже – він може бути будь-де. Тільки не підходь, тільки не підходь до мене, благаю!