Розділ 13

Закатавши геть усе, зваривши соус та перенісши усе це до вільної кімнати, щоб охололо, а потім перенести до комори, ми нарешті вирушили додому. Запакувавшись у раритетну памʼятку епохи, трішки полаявшись на стародавні памʼятки автомобільної промисловості та заради пристойності, кілька разів відкривши капот, ми нарешті рушили. Уже приїхавши під мій будинок, Костя, як пристойний поліціянт, вирішив провести просто до підʼїзду, мотивуючи це тим, що у темний час доби, а була уже майже 23 година, гарним дівчатам ходити небезпечно. Не переконало його й те, що я навісила йому тлумаків ще у кухні, щойно бабуся пішла до подруги.

– Ну все, дякую що провів, тепер, як ти можеш побачити, – демонстративно зробивши крок до дверей, обернулась до хлопця, – я у цілковитій безпеці! Тож вирушай додому і не засни за кермом, – уже діставши ключ від домофона, тягнулась, щоб відчинити, коли Костя різким і надто нервовим кроком підійшов до мене і.. поцілував! Не контролюючи що роблю, відскочила і дала йому ляпаса. І за мить почула оплески.. чорт! Це що тут робиться? Оплески лунали з боку кущів, де завжди вдень сиділи бабусі, але зараз же ніч! Придивившись, побачила, що там сидить мій.. тато! Який встав і швидко підійшовши, взяв Костика за шкірку.

– Доброго вечора, славне панство, – ой не заздрю я цьому кавалеру, ой не заздрю. Знаю я цей голос. Витерши губи, оскільки відчуття від його поцілунку були аж надто чужорідними, окинула хлопця нищівним поглядом та забігла до підʼїзду, залишаючи обох на вулиці. От тобі і дружба! Коли дружать – цілуватися не лізуть!

– Марі, а тато де? Паша Дмитрівна телефонувала ще годину тому, що тебе повіз якийсь друг, тато що там загубився? – то от що він робив під кущами акації вночі.

– Тато зараз витрясе душу з одного смертника і повернеться, – я хотіла лише одного – у душ, змити з себе цей бридотний запах помідорів, томатної пасти та кухні в цілому, загорнутись у рушник і завалитись у чисте ліжко, щоб усю ніч втікати від Сеньйора-помідора, що однозначно прийде уві сні, але мама спіймала мене за мить до того як я встигла дійти до дверей ванної.

– Доня, то ти з хлопцем була?

– Ну як тобі сказати? Здавалось хлопець, але як виявилось – дурень звичайний! Сказав що згоден дружити, а насправді – з нього такий же друг, як з кота сторож для сметани! – не звертаючи уваги на дивний погляд матері, нарешті увійшла до ванної та зачинила двері. Душ, масочка, що допоможе побороти аромати, що причаїлись у волоссі, кокосовий скраб для тіла і мій улюблений лазуровий халатик. 

Уже йдучи до своєї кімнати та налаштовуючись на відпочинок, почула як у кухні хтось надто задоволено щебече. Мама татка хвалить, що той вступився за честь донечки? З цими думками і увійшла у кухню.. де на моєму стільці, з моєю чашкою з єдинорогами, сидів Костя! 

– Це що тут відбувається? – кинувши на тата погляд, помітила як він винувато опустив очі, – Тобто, він цілуватись до мене лізе, а його чаєм поять? З моєї чашки? Замість того, щоб відтягати за вуха і відправити куди подалі?

– Маріана! – командний голос мами діяв на мене років до 8, далі викликав лише розуміння того, що зараз сама отримаю. Так і зараз, замість того щоб опустити голову та вибачитись, образилась і демонстративно гримнувши дверима, пішла до своєї кімнати, де гупнула дверима ще раз, щоб точно бачили мій стан! Ну це вже взагалі – замість того, щоб дати спокійно жити, вони тягнуть додому усіляких там Костиків!

У двері постукали. Розуміючи що це мама, вирішила вимкнути світло та ігнорувати. До ранку вона відійде і тоді поговоримо. Але двері відчинились і увійшов тато. Сівши на край ліжка, він взяв мене за руку і ледь помітно посміхнувшись, простягнув мою улюблену цукерку. Завжди діяло, навіть коли я ображалась до сліз – тато приносив цукерку і я заспокоювалась. Так і зараз.

– Навіщо ти його привів? – жуючи, я все ще злилась. Бо це навіть не відмова відпустити мене у табір, це навіть не крик за мою спробу пострибати з гаражів з парасолькою! Вони притягли додому здоровенного мужика і чаєм з моєї чашки поять!

– Ромашечко моя, ти думаєш я його сюди вів? Ти мами не знаєш? Вибігла, відтягла мене від нього і потягнула хлопчину сюди. Він взагалі хто такий? Ти де його надибала? Якесь непутяще, худюще, очі бігають, – що є те є. Але я ж його не у хлопці записувала!

– Довга історія, – зітхнувши, підсунулась ближче і поклавши голову татові на плече, тихо заговорила, – випадково познайомились у Києві. Він мені телефонував, на каву кликав. Я йому одразу сказала що зустрічатись з ним не буду! Хоче – можемо дружити, друзі зайвими не бувають. А от як хлопець.. ну не моє це, тат! Ти ж сам казав, що поки я не зрозумію що вже прийшов час – щоб не намагалась щось робити. От я і відчула що не моє, відчула що час ще не прийшов. Він погодився. Сьогодні зголосився допомогти, а я що? Мені руки зайвими не будуть, ти ж бабусю знаєш – вона ті помідори на мене скинула і повіялась кудись. І все добре було! А тут йшли додому і він присмоктався як та риба-присоска! Добре що ти там був. І уяви як воно мені – я виходжу вдома, а тут знову він. Ще й мама-зрадниця! Причепились з бабусею що заміж пора і все!

– Ніякого заміж, Маріана. Рано тобі ще.

– От і я про те! Який мені заміж? Я жити хочу, світ побачити. І поки не знайду людини, що дивиться на життя так само – нікуди йти не збираюсь. А мама все повторює що "пора!", та куди ж пора-то? 21 тільки!

– Я з нею поговорю. А от цього діяча – щоб близько біля тебе не бачив, бо відірву не тільки вуха, а й ноги і з руками місцем поміняю. Лягай і не нервуйся, – обійнявши мене, тато вийшов з кімнати. І я знала що він усе вирішить, такий уже в мене він – якщо він мені пообіцяв щось зробити, то розшибеться, але зробить. У коридорі чулись шушукання, невдоволений голос мами, її кроки до моєї спальні, голос тата і звук закривання дверей їхньої спальні. От і правильно – немає чого дитину будити!