Розділ 3

Станіслав.

– Диви, – пхнувши у бік Іллю, нашого барабанщика, вказав на ранкову ідіотку, – Бачиш кучерява така?

– Ну бачу. Хочеш підійти? То давай бігом, бо за пів години початок.

– Та ні. Це та ненормальна, що вранці під театром мене довела.

– Гарненька, – замислено протягнув товариш, а я щось нічого гарного не бачу! Ні, симпатична. Але стерво ще те. Ну от якби не впадала за мною – то нахріна б приходила? Але ні. Прийшла і вперто удає що не помічає. Кучерява зникла у іншому залі, а я вирішив що якщо якось спробує привернути увагу – то точно спущусь і поговорю. Ну дівчина ж не винна що я їй сподобався. Всіляке у житті буває. Та й прийшла на концерт гурту, де я гітарист, а отже шукала про мене інформацію.

Усе минало круто. Як завжди – сцена, світло, музика.. і сраний капець! Чий блять капець? Підіймаю очі й бачу як ця кучерява зараза летить кудись і судячи з траєкторії польоту та голої пʼятки – капець саме її! Ще й так довбануло по руці, добре що не по пальцях! Рожева сукня, мов зефір розлітається, дівка летить, усі дивляться, я бачу це, мов у вповільненій зйомці. Її ловлять часті гості пабу, місцеві байкери, а мене окликають, щоб ми продовжували грати. Але тепер уже радості мало.

То так ти зібралась увагу привертати, стерво мале? А далі будеш мене під будинком чекати у темному закутку? Час від часу поглядаю на дівицю, що без жодного сорому сидить серед мужиків, яким у доньки годиться. Вони щось розповідають, вона сміється. Потім вона щось говорить і ті іржуть, перекрикуючи нашого соліста. У перерві між піснями, Ілля мене бʼє паличкою по коліну.

– Слухай, Стас, я тобі зараз в сраку запхаю цю паличку, якщо ти не припиниш так туди вирячатись! Ти забув домовленість? З ким би ти не мав стосунків – фанаткам цього не показувати! Забув? То я тобі після концерту нагадаю! Вони мають приходити на наші концерти, щоб завоювати нас, а не злитись на те, що ти зириш увесь час на одну бабу!

Та відповісти я не встигаю, бо знову повертаюсь до гри. Як же дістав цей «Гіпермега план» від Іллі. Згідно його теорії – бойз-бенди тому і популярні, що у них усі учасники самотні, а отже, жінки та дівчата у більшості своїй приходять не заради музики, а щоб підчепити вподобаного мужика. Так от.. нас за класикою жанру лише 5, як ми можемо клюнути хоч на одну з кількох сотень, про яких мріє Ілля?

За 20 хвилин перша частина закінчується й у нас є пів години на те, щоб перевести подих, зганяти покурити та випити води бодай. Спустившись у зал, хотів підійти до дівчини та поговорити.. але столик, за яким вона сиділа, порожній.

– Що, змилась? – Борис, наш соліст, єхидно шкіриться і діставши цигарки, йде до виходу. Вирішивши, що далеко не втече, підіймаюсь на вихід і щойно виходжу на вулицю, бачу, як зефірно-рожева сукня, як виявилось, з квітами, летить зі стоянки, сидячи позаду одного із байкерів, а сама дівчина гучно пищить на всю стоянку.

– Упливла твоя рибка, – та я не відповідаю, бо так навіть краще! Хай котиться. Ніхто хоч не буде зривати концерти! Ненормальна якась. Вона що думає, я буду бігати за нею? Та навіщо вона мені здалась! Я – актор, музикант, композитор та, чорт забирай, я навіть іноді соліст! А вона? Дивна дівка з фотоапаратом і гострим язиком? Ну от нехай і котиться!

Марі.

Прокатавшись по всьому місту, з задоволенням повернула шолом Оресту та оглянула вікна квартири Христі. Світло горить, отже вони з Ромчиком ще не сплять.

– Ти якщо що – заходь до Пабу, ми там періодично збираємось, – чоловік посміхнувся на прощання та заховавши шолом до кофру, заскочив на залізного коня і зник у нічній темряві. А я, передчуваючи лекцію від Христини та Романа не наважувалась набрати потрібну комбінацію на домофоні. Я ж не попередила куди та з ким піду, лише написала їй повідомлення, де попросила не нервуватись і сказала що невдовзі буду вдома.. щоправда, було це годин 5 тому. 

– Тебе де носило? Ростик сказав що ти з якимись алкашами пішла! – мій рудий ураган налетів просто з порогу, навіть не давши зняти взуття. Подруга була червона від люті, а Ромчик сонно дивився на мене, обіймаючи дівчину.

– Там де носило, слава Богу вашого Ростика не було. А тепер я хочу спати, давай до ранку відкладемо усі ці зʼясування? Живенька, ціленька і навіть не ушкоджена, що ще треба?

– Маша, з ким ти була? Ми ж не могли навіть подзвонити!

– А чому не могли? Прааавильно, бо послухали свого дружка, а я у сусідньому залі з байкерами була. Все, – обійнявши Христю, пішла у вітальню, яку дозволили зайняти ще вдень, – я хочу спатки. Май совість, я ж у потязі не спала.

Вранці прокинулась від запаху ранкової кави й тихого бубоніння за стіною. Ну точно моя тимчасова нянька уже готова до ранкового розносу, але попри усі очікування, мене не почали допитувати, навпаки напоїли кавою і Ромка попрощавшись, пішов на роботу. А Христина повернувшись до кухні, дістала з полиці цукерки та поставивши їх на стіл, сіла навпроти.

– Розповідай! Зклеїла когось? Хто це хоч був? – у моїй сонній голові не вʼязалось те, з яким захватом подруга розпитувала мене зараз і те як вночі була готова убити вчора.

– Ти взагалі нормальна? Я тут уже готувалась заповідати свої 4 пари джинсів притулку для бездомних, а ти просто так запитуєш?

– Та що я не людина чи що? Але не буду ж при Ромчику влаштовувати радісні допити! Нехай думає що я – відповідальна і буду гарною дружиною. А тепер до важливого – ти з ким змилась вчора?