Глава 25

Минув деякий час. Сонце повільно сідало за обрій, фарбуючи море у мідно-золоті відтінки. Берег був тихий, лише хвилі м’яко торкалися піску. Джессіка й Остін сиділи поруч, плечем до плеча, мовчання між ними було теплим і спокійним.

Остін раптом злегка напружився.
- Джесс… у мене для тебе сюрприз.

Вона повернулася до нього, трохи здивовано усміхнувшись.
- Ти сьогодні якийсь загадковий.

Він дістав невелику коробочку. На мить зам’явся, а потім відкрив її. Усередині лежав перстень із перлиною - світлою, живою, ніби в ній ще зберігався подих моря.

- Ця перлина з морського світу, - тихо сказав він. - Як і ти.
Він подивився їй просто в очі.
- Я хочу, щоб ти стала частиною мого життя. Назавжди. Не як людина чи сирена - а як Джессіка. Моя.

Вона затамувала подих. Усе, що вони пережили - страх, втрати, вибір, море й біль - промайнуло в одну мить.
Джессіка кивнула, не стримуючи сліз радості.
- Так. Я згодна. Але, головне, давай не будемо поспішати.

Вона обійняла його міцно, так, ніби більше ніколи не хотіла відпускати. Остін притис її до себе, відчуваючи, як світ нарешті став на своє місце.

І саме тоді вони помітили рух у воді.
Серед хвиль, у відблисках заходу, з’явилися сирени. Вони не ховалися - лише спостерігали. Їхні погляди були спокійними, схвальними. Одна з них ледь помітно кивнула.

Море більше не було межею.
Воно стало мостом.

Відтепер між світом людей і світом сирен панувала гармонія - народжена вибором, любов’ю та відвагою двох людських сердець.