Глава 19

Сирени обережно підпливли до Остіна, тримаючи в руках маленьку скляну флягу з світлявим зіллям. Воно мерехтіло блакитним світлом, наче рідка перлина.

- Це… зілля, щоб ти міг дихати під водою, - пояснила Дайнарія.

Остін глянув на нього з підозрою.

- Ага… І часом воно не отрута, правда? - голос його тремтів від сумніву, але він намагався виглядати сміливим.

- Звісно, що ні, - відповіла одна з сирен, її очі блищали спокійно. - Ми не збираємося вбивати тебе одразу, - додала вона з легким відтінком іронії.

Остін важко зітхнув і покрутив флягу у руках. Хвилину він мовчав, дивлячись на Джессіку. Її очі були спокійні, але в них читалася рішучість.

- Ну добре… - пробурмотів він. - Якщо ти так кажеш…

Він нахилився і випив зілля. Спершу йому здалося, що смак трохи гіркуватий, але відразу після цього він відчув, як легені наповнюються водою не боляче, а легко, наче він дійсно вдихав повітря.

- Це… працює, - сказав він, дивлячись на свої руки і груди, відчуваючи дивне легке поколювання. - Я можу… дихати під водою?

- Так, - кивнула Дайнарія. - Але пам’ятай: це не назавжди. Ти залишаєшся людиною. Це лише допомога для твоєї безпеки.

Остін глибоко вдихнув ще раз, відчуваючи холод води навколо себе і одночасно легкість, яку ніколи не відчував на суші.

- Гаразд, - сказав він з посмішкою, хоч трохи нервово. - Тепер я готовий спробувати.

Джессіка кивнула йому, відчуваючи всередині прилив надії.

- Добре, тоді почнемо з простих вправ. Ти навчишся рухатися під водою, і тоді ми зможемо рухатися далі.

Сирени оточили їх з усіх боків, готові допомагати й спостерігати. Остін робив перші нерішучі рухи, а Джессіка поруч підтримувала його, спокійно показуючи кожен рух хвостом і руками.

Вони разом пірнули в глибину, а світло зілля залишило за собою ніжне світіння, наче маленький маяк у темряві океану.

Джессіка глянула на Остіна, який робив перші нерішучі рухи хвостом і руками, і посміхнулася.

- Пн, переживайте ви так, - сказала вона, трохи сміючись. - Я ж добре плаваю. Наче риба 😅

Остін, все ще тримаючи мушлю, лише хитро посміхнувся і кивнув:

- Ну, сподіваюся, ти не перебільшуєш… 

Сирени обережно підпливли ближче, хитаючи головами, трохи здивовані її легкістю.

- Вона… дійсно рухається, наче риба, - тихо прошепотіла одна з них, дивлячись на Джессіку.

- Так, але його реакції… - додала інша. - Він все ще людина, не забуваймо.

Джессіка сміливо повернулася до Остіна:

- Добре, тепер твоя черга. Трохи вправ - і ти навчишся керуватися під водою так само легко. Не бійтеся, я буду поруч.

Він глибоко вдихнув (зілля все ще допомагало) і підняв голову:

- Ладно… Наче риба, кажеш? Давай спробуємо. 😅

Сирени трохи посміхнулися, і напруга трохи зникла. Вода навколо них засяяла м’яким перламутровим світлом, ніби вітаючи нову команду підводних героїв.

Після кількох хвилин спостереження сирени повільно розслабилися. Хвости вже не насторожено ворушилися, а очі блищали спокійніше.

- Він… не такий вже й поганий, - тихо сказала одна з сирен, нахилившись до сусідки.

- Так, - кивнула інша. - Може, він справді хоче допомогти.

Джессіка посміхнулася Остіна:

- Бачиш? Вони починають довіряти тобі. Тобі просто потрібно бути щирим і слухати їх.

Остін зробив глибокий вдих і кивнув:

- Добре, - сказав він, - буду намагатися.

Сирени підпливли трохи ближче, обережно обводячи його поглядами, і нарешті одна з них промовила:

- Добре. Тепер, коли ти довів, що не ворог, ми готові навчити тебе основ плавання і виживання під водою.

- Почнемо з простих вправ, - додала Дайнарія. - Ти маєш навчитися не лише дихати під водою, а й рухатися синхронно з течією і з Джессікою.

Остін кивнув, трохи нервово, але відчуваючи, що вперше за весь час він не один у цьому дивному і небезпечному світі.

Джессіка підпливла до нього і простягнула руку:

- Не хвилюйся, ми навчимося разом. І повір, це набагато легше, коли поруч є друг.

Сирени пильно спостерігали, але в їхніх очах тепер можна було помітити тінь довіри. Зрештою, навіть вони відчули, що цей юнак може стати частиною їхньої команди - і, можливо, ключем до легенди.

Сирени обступили Джессіку та Остіна півколом. Вода навколо них почала тихо булькотіти, а глибини ніби затремтіли від невидимої енергії. Дайнарія кивнула решті, і вони почали співати - голоси їхні зливалися в мелодію, що відлунювала під водою й над нею одночасно, пробираючи до самого серця.

- Що вони роблять? - шепнув Остін, тримаючи мушлю міцно в руці.

- Вони роблять обряд, - відповіла Джессіка, відчуваючи, як хвиля магії огортає її. - Це допоможе нам дістатися до того місця, де можна знайти відповіді.

Сирени водили руками і хвостами, створюючи кола з бульбашок і світла, які оберталися навколо них, мов мініатюрні торнадо з води. Мелодія ставала дедалі глибшою, наповненою чарами давніх часів.

- Тримайтеся один одного, - попередила Дайнарія. - Коли обряд почнеться, течії можуть бути сильними, а простір - дещо незвичним.

Вода навколо них почала світитися, хвилі піднімалися, немов невидимий вихор утворював портал. Джессіка відчула, як її серце калатає від хвилювання і страху, а поруч Остін стискає мушлю, відчуваючи дивне тепло від магії.

- Зараз, - шепотіла Дайнарія, і голос її злився з піснею сирен, - довіртеся течії.

Хвиля огорнула їх, піднімаючи і закручуючи вгору, ніби море саме тримало їх у руках. Світло навколо ставало яскравішим, а звуки мелодії зливалися з шумом води.

- Тримайся! - крикнула Джессіка Остіна. - Разом ми зможемо!

І в ту мить вода запалала світлом, і вони обидва відчули, як підводний світ зникає навколо, а замість нього з’являється щось нове - місце, де вони зможуть знайти відповіді на всі запитання: хто винен у її перетворенні, що відбувається з морським світом і яку роль у всьому цьому має людина.