Глава 6

Глава

Джессіка прокинулася і зробила перший вдих - але це вже не було повітря. Вода обвивала її тіло, а легке мерехтіння навколо здавалося живим світлом, що танцює на морському дні.

Вона роззирнулася і відразу завмерла в шоці. Біля неї стояла інша істота - сирена. Її тіло переливалося відтінками синього і зеленого, волосся плавало у воді як шовкові хвилі, а очі світилися неземним світлом.

- Все добре, -  пролунав мелодійний голос, що відразу заспокоїв Джессіку. - Як ти?

-  Що… що тут відбувається? -  пробурмотіла Джессіка, намагаючись зрозуміти реальність. –Як довго я тут ? Мої батьки… вони чекають на мене!

Сирена похитала головою:

- Твої батьки не зможуть тебе побачити такою, яка ти зараз… Це новий світ, і ти вже не будеш просто донькою, якою вони знали.

Джессіка відчула, як серце її стислося, і раптом підсвідомо ворухнула ногами… і замість знайомого відчуття землі під ногами, вона відчула плавучий, гнучкий рух.

Вона відкрила очі ширше і з жахом побачила: замість ніг у неї тепер великий переливчастий плавник, що плавно гойдався у воді.

- Ні… це неможливо… - прошепотіла вона, плаваючи невпевнено. - Я… я стала сиреною?

Сирена кивнула, пливучи ближче, і її голос звучав лагідно, але впевнено:

- Так. Це твоя доля тепер. Але не бійся, я допоможу тобі зрозуміти, хто ти і що можеш.

Джессіка відчула, як новий світ оточує її: вода була теплою, легка течія підтримувала її рухи, а відчуття сили й свободи змішалося з жахом і смутком. Вона зрозуміла: тепер усе її життя, все, що вона знала, змінилося назавжди.

Джессіка замерла, дивлячись на свій плавник, а потім на сирену поруч. Серце билося шалено, а думки плуталися.

- Хіба сирени… не міф? - прошепотіла вона, майже не вірячи власним очам.

Сирена повільно кивнула, її очі світилися лагідним світлом:

- Як бачиш… ні.

Джессіка ще раз поглянула на воду, на світло, що переливалося навколо, і на власні руки, що тепер плавали так легко й вільно. Невіра змішалася з почуттям магії і страху, бо реальність, яку вона знала, зникла назавжди.

- Це… це не можливо… - промовила Джессіка, відчуваючи, як новий світ навколо неї живе власним ритмом, і що тепер її життя назавжди буде іншими хвилями.

Джессіка ще не встигла обміркувати нові відчуття свого тіла, як сирена промовила тихо, але гучно всередині водного простору:

-  Я до речі не одна… тут тебе знайшла не лише я.

І раптом із глибин, з усіх боків, почали розноситися голоси. Спершу тихі, дзвінкі, як мелодія далекого дзвону, а потім все більш чіткі. Джессіка заколихалася у воді, прислухаючись: це були голоси, які кликали, сміялися, співали і водночас шепотіли, немов сам океан говорив.

- Хто… хто це? -  ледь змогла прошепотіти вона, намагаючись зрозуміти, чи це її фантазія.

Сирена пропливла ближче і ніжно торкнулася її плеча:

-  Це вони… інші сирени. Ми живемо тут, в глибині, і тепер ти теж серед нас. Ти не одна.

Джессіка відчула дивне тепло, змішане зі страхом, і злякалося серце трохи заспокоїлося. Навколо неї мерехтіло світло води, і голоси ставали чіткішими, обіцяючи новий світ, який тільки- но відкрився для неї.

- Тобі доведеться навчитися плавати, відчувати сили води… і зрозуміти, що твоє життя вже ніколи не буде таким, як раніше, -  додала сирена.

Джессіка ще раз поглянула на величезну глибину навколо, на світло і на голоси, і зрозуміла: це тільки початок її нової долі,  що тепер належить воді і морю.

Джессіка все ще плавала біля дна, серце її билося шалено. Вона дивилася на власний плавник, потім на сирену поруч і, нарешті, спробувала промовити:

- Що… що зі мною сталося?

Сирена на ім’я Дайнарія підпливла ближче, її волосся плавало у воді, а очі світилися м’яким світлом. Вона похитала головою, але в голосі відчувалася щира здивованість:

-  Я… сама не знаю… такого ще ніколи не було.

-  Як це можливо? -  прошепотіла Джессіка, намагаючись зрозуміти безглуздя і водночас магію ситуації.

-  Абсолютно нереально, -  тихо відповіла Дайнарія, - щоб звичайна людина перетворилася на сирену. Ти… виняток.

Джессіка відчула, як хвиля здивування і страху накрила її, але водночас -  дивне відчуття сили і належності. Вона більше не була просто дівчиною з міста, вона тепер частина цього світу, частина води, частина магії, яка жила тут століттями.

-  Значить… -  пробурмотіла Джессіка, -  це назавжди?

Дайнарія кивнула, але її погляд був лагідним:

-  Зараз -  так. Але не бійся. Я допоможу тобі зрозуміти, навчитися, пристосуватися. Це новий шлях, Джессіка. Твоя доля тепер серед нас. Але потрібно багато що дізнатись про твій випадок.

Джессіка знову поглянула на глибину навколо, на мерехтливі світла і невидимі голоси, і зрозуміла: вона вже ніколи не повернеться до звичного світу таким, яким він був раніше.

Джессіка заковтнула повітря, але відчула, що це вже зовсім інший світ. Вона дивилася на Дайнарію і голос її тремтів:

-  Але моє життя… моє життя там, біля близьких… там, де мій дім… -  сказала вона, відчуваючи, як серце стискається від туги.

Дайнарія плавно пливла поруч, її очі сяяли м’яким світлом, а голос звучав лагідно, але невблаганно:

-  Зараз твій дім… -  промовила вона, - твій дім там, де сирени. Тут, у воді, серед нас… це твоя нова реальність.

Джессіка замовкла, відчуваючи, як вода обвиває її тіло, як хвилі ніжно підтримують її плавник, і всередині неї змішувалися страх, сум і дивна радість. Вона розуміла, що її серце все ще тягне до родини, але тепер доля її належить цьому новому світу, світу води, голосів і магії, яку неможливо відпустити.

- Я… я навіть не знаю, як це можливо… -  прошепотіла Джессіка. -  Але… здається, я повинна навчитися жити тут.

Дайнарія кивнула, і навколо них знову заграли голоси інших сирен, закликаючи Джессіку зробити перший крок у нову реальність, яку вона ще лише починала пізнавати.