Глава 2

Джессіка рухалася по забігайлівці легко й невимушено, немов вона належала до кожного куточка цього затишного приміщення. Вона працювала офіціанткою, але одночасно допомагала батькові з усім, що стосувалося бізнесу: розставляла на столах свіжоспечені пироги, хліб і чайні сервізи, підказувала клієнтам, що краще обрати, і слідкувала, щоб ніхто не чекав занадто довго.

Її руки були швидкими і точними: вона піднімала важкі кошики, несла гарячі страви, не зачіпаючи нічого навколо, і завжди встигала усміхнутися або привітати відвідувача. Кожен її рух доповнював рухи батька: він місив тісто, витягував із печі пироги, налягав на каструлі з ароматними супами, а вона вже знала, куди їх поставити, щоб гості одразу отримали тепло і смак.

Джессіка любила спостерігати, як батько працює. Його великі руки, що впевнено тримали тісто і ніж, його спокійний, але водночас динамічний ритм -  усе це створювало відчуття безпеки і гармонії. Вона знала, що тут, серед шуму каструль, запаху випічки і тихого дзижчання чайника, вони обидва були частиною одного живого механізму: забігайлівка жила їхніми рухами, їхніми поглядами і сміхом.

Відвідувачі поважали Джессіку. Старші жінки усміхалися їй, помічаючи її старанність, а діти тяглися до неї за пиріжком чи шматочком свіжого хліба. Вона відповідала лагідною посмішкою, але погляд її іноді мимоволі відривався від столів і клієнтів, і спрямовувався на вікно, де на горизонті морські хвилі переливалися сріблом і синім. Там, далеко за межами знайомого міста, ховалося щось інше, щось, що одного дня назавжди змінить її життя.

І навіть у звичайний день, коли забігайлівка була повна запахів, шуму і сміху, Джессіка відчувала, що її серце належить не лише цій буденності. Десь там, за межами міста, у морській далечіні, чекало щось невідоме -  магія, прокляття і доля, яка поступово наближається, навіть коли вона ще не підозрює про це.