Розділ 6. Моє серце - твоє

- І чому вони червоні? - поцікавилась ошелешена Мілена, розглядаючи варіанти весільних суконь. Їх принесли за розпорядженнями Софії, що стояла поруч.

- Аміро, ви ж нібито багато вивчали історію, - дорікнула принцеса, - а таких елементарних речей не знаєте.

- Ніколи не мала бажання вивчати культуру ворога, - не криючись відповіла Мілена.

- Я вас не засуджую, бо сама нічогісінько про вашу культуру не знаю. Отож сукня! Червоний - колір пристрасті й кохання, колір серця, якщо вже на те пішло. Як на мене чудовий колір для весільної сукні. І вам дуже личитиме.

- Сумніваюсь в цьому, але заперечувати не буду. Хоча західноземська весільна сукня мені більше до вподоби.

- І що невже в неї інший колір? - поцікавилась Софія.

Мілена пирскнула, оглядаючи Софію у білосніжній сукні з ніг до голови:

- Так, сніжно-білого кольору, точно як у вас. 
- Не вірю! Ви з мене певно глузуєте, - констатувала Софія.

- А от і ні, я вже було хотіла питати якої святої Долі ви завжди ходите в весільних сукнях, - зізналась Мілена.

Дівчата одночасно розреготались. Софія хотіла була щось сказати, але почала сміятись ще сильніше. Мілені від цього стало ще смішніше. Від реготу вже болів живіт, тому вона намагалась глибоко дихати, щоб заспокоїтися і краєм ока бачила, що Софія намагається зробити те саме.

Коли напад сміху повністю пройшов принцеса змусила Мілену приміряти кожну сукню, доки не знайшли ту єдину, яка за словами Софії була неймовірно прекрасною та ідеальною. Весілля запланували на завтра, тож часу на пошиття іншої сукні в них не було. Мілена щосили намагалась не думати про одруження і заспокоювала себе тим, що це не по-справжньому, і зовсім скоро вона буде на власному весіллі з Траяном, де не треба буде ніким прикидатися.

- Із цим завершили! Чудово! - вигукнула радісна Софія, ще раз оглядаючи сукню, яку вони обрали. - Тепер на черзі квіти, багато-багато квітів, серед яких треба обрати. А ще...

- Софіє, - перебила Мілена, - а чи обов'язково треба так заморочуватись? Як на мене будь-які квіти чудово підійдуть.

- Але ж там буде величезна кількість гостей, впливових, шляхетних гостей і ваші батьки також.

При згадці про короля і королеву Мілена здригнулась. Вона аж ніяк не була їх донькою, та й щастя їм це весілля навряд чи принесе.

- До речі! - торохтіла далі Софія. - Вам прийшов лист з дому.

Принцеса звела брови і почала оглядати кімнату в пошуках чогось. Її погляд впав на ліжко, де годину тому лежала купа суконь, які не підійшли Мілені. Зараз там залишився невеликий конверт, що, мабуть, був похований під горою шовку. Мілена з усіх сил намагалась вдавати радість і зацікавлення, відкриваючи листа, бо хіба не кожна дівчина буде радіти новинам від батьків? Проте вже на перших рядках її награний запал згас:

«Король Ольрет та королева Лісенна Західного королівства приносять свої найщиріші вибачення, проте змушені відмовитися від запрошення на весілля принца Владислава III Східноземського та принцеси Аміри Егнесси Західноземської через хворобу, що шириться королівством. Найкращі побажання принцесі Амірі у цей день та нагадування про важливі обов'язки перед державою. З нетерпінням чекають на відповідь через шість місяців»

- То що там? - запитала Софія, намагаючись приховати інтерес до папірця.

- Мої...батьки не зможуть бути на весіллі. Хвороба підкосила королівство. - зітхнула Мілена. І хоча вона не дуже вже й бажала присутності короля й королеви, проте вони єдині могли якось вказати їй напрямок руху.

Вона не може вбити принца, не знає як домогтися миру, усі дивляться на неї з підозрою, та й сам наречений за три дні, які Мілена перебуває в палаці, ледве декілька слів їй сказав. Ніхто більше навіть не обмовився про план Софії і Влада щодо завершення війни. Бо ніхто не довіряє чужій принцесі, ніхто у ній не впевнений.

Тоді Мілена зрозуміла - допомоги їй немає від кого чекати. Якою ж дурною вона була, коли думала, що король та королева забудуть про смерть Аміри і цілком та повністю підтримуватимуть її у виконанні цього завдання. Вони не будуть хвилюватися за неї, бо таких служок як вона - сотні. І тепер вона зосталась один на один із ворогом.

Мілена тяжко опустилась на ліжко і закрила обличчя руками. Вона не хотіла цього, не просила про це. Але тепер в неї немає іншого вибору. Їй потрібно діяти.

- Аміро? Ви як? - стурбовано запитала Софія.

- А знаєте..., - проігнорувала її запитання Мілена, - ходімо обирати квіти, просто вмираю від цікавості їх побачити.

Софія лише кинула на неї здивований погляд і дівчата рушили до головної зали палацу, у якого насправді була офіційна назва, що її Мілена нещодавно дізналась. Вічний палац - так його назвали ще в день, коли заклали перший камінь (за словами Софії). Мабуть, хотіли наділити назву певною силою. Мілені це здавалось досить дивним, як і багато чого ще в цьому королівстві, проте до всього можна звикнути.

***

Мілені не спалось. Хвилювання перед завтрашнім весіллям боролося зі втомою і таки перемогло. Фрейліна лежала серед великих і маленьких подушок, мов у фортеці, чекаючи доки прийде сон. Та він не поспішав. Натомість думки заповнили голову Мілени по вінця і тепер вона вже навіть лежати не могла. Підхопившись з ліжка Мілена почала ходити кімнатою. Дівчину брали дрижаки, дихання пришвидшилось і серце невимовно сильно билось об грудну клітку. Їй треба відволіктися. Раптом у кімнаті стало надто мало повітря для Мілени і вона відчинила двері в коридор.

«Прогулянка замком мусить допомогти» - пронеслось в її думках. Фрейліна вийшла  з кімнати і попрямувала куди вели її босі ноги. Вона бродила коридорами і там, і тут, доки несподівано для себе не опинилась перед знайомими дверима. Спальня Влада. Без сумнівів. Софія вчора показувала їй цей напрямок, щоб у разі нагальної потреби Мілена змогла знайти принца. Чи було безсоння нагальною потребою? Невідомо. Проте Мілена чудово пам'ятала ті кола під очима Влада, які вона бачила за сніданком, і була майже впевнена, що він зараз не спить. Як і вона. Чим не чудова причина завітати до нього посеред ночі. Тому Мілена постукала. Секунда. Ще одна. Почулося тихе шарудіння в кімнаті. Клацнув замок і перед Міленою постав Влад: погляд сумний, сорочка розхристана, якісь розтягнуті штани на ногах. Якби Мілені треба було описувати який вигляд має повна безнадія, то вона б певно скористалася образом Влада на даний момент.