Розділ 5. Криваве Око

Усередині ліс Безнадії був ще гнітючішим ніж здавалось ззовні. Мілена очікувала побачити безлюдну та холодну місцину, де з-за кущів на тебе у будь-який момент може вистрибнути маніяк з сокирою. Проте виявилось, що це місце доволі заселене. Майже відразу на краю лісу вони побачили декілька наметів, в яких, очевидно, хтось був. У Мілени не було бажання роздивлятися, тому вона пришвидшила коня.

- Ви досить впевнено себе тут поводите, - констатувала Мілена, - як часто буваєте в цьому лісі?

- Досить часто, щоб це могли визнати жахливо непристойним для принцеси, - у Софії на вустах знову з'явилась та хитра посмішка, - якщо звісно хтось дізнається.

- Невже вас жодного разу не спіймали?

- Не спіймали.

Мілена замислилась якою майстерністю треба володіти, щоб приховувати такі поїздки від брата та вже покійного батька.

- Навіщо вам це?

- Як я вже казала, у лісі Безнадії повно різних людей з брудною репутацією, але в них можна дізнатися багато цінної інформації щодо різних заколотів чи пограбувань. Звісно ж, за гроші.

- Насправді це звучить логічно, хоч і небезпечно.

Софія знову засміялась. Її сміх нагадував Мілені весняний вітерець: таким лагідним та приємним він був.

Незабаром вони дісталися дуже людної галявини, на якій стояли різні намети та ятки, ніби на ринку. Коли вони під'їхали ближче Мілена зрозуміла, що то і був ринок, але не зовсім звичайний. Продавці пропонували неймовірно велику кількість зброї: від маленьких метальних ножів до палашів. Нутрощі Мілени скрутило в тугий вузол від думки, що зброя, якою її зранку ледь не вбили, могла бути куплена тут. Краєм ока дівчина помітила, що Софія зістрибнула з коня, тому зробила те саме.

Припнути тварин до дерева видалося Мілені не дуже гарною ідею, проте Софія, здавалось, знала, що робила. Принцеса підійшла до Мілени впритул і тихо запитала: 

- Умієте користуватися зброєю? - у неї на долоні зблиснув кинджал, і очі Мілени округлились.

- Т-так, брала уроки бойового мистецтва, - затинаючись відповіла Мілена, але через секунду вже готова була себе прибити на місці: хіба ж то хвора принцеса Аміра змогла б відвідувати ті уроки? Проте Софія лише коротко кивнула, віддала кинджал і сказала слідувати за нею.

Софія повела її вздовж ряду яток, крізь натовп особ з сумнівною репутацією. Мілена скривилась: тхнуло так, ніби кожен з присутніх там обідав тухлими яйцями. Борючись з блювотним рефлексом Мілена старалась не загубити в натовпі Софію. Виявилось, що ятка, яка була їм необхідна, стояла майже посередині цього «ринку смерті» - як його собі подумки називала Мілена.

За прилавком, на якому були викладені чудернацько зроблені ножі, ніхто не стояв. Але Софія пішла до його зворотньої сторони. Там примостились невеликі дерев'яні двері, в які принцеса гучно постукала:

- Агов! Краснюче Око, виходь!

Коли за декілька секунд ніхто не відповів, Софія замахнулась, щоб постукати ще раз, та двері різко відчинились. 

- Яке я тобі Краснюче Око! - з маленької комори вискочив розлючений кремезний чолов'яга одягнений у сірій одежині та побачивши Софію, його обличчя пом'якшало, - А! То це ти, Саффі! Ач! Не дратуй мене! Я Криваве Око! Криваве! Второпала?

- Але ж воно й краснюче, - спокійно відповіла Софія.

- Охі дівчисько! Чого треба? - сплюнув чолов'яга.

- Щоб ти розповів дещо цікавеньке, - мовила принцеса, витягуючи з-під плаща маленьку торбинку. Вона підкинула її і Мілена почула тихенький дзенькіт - однозначно гроші.

- А це хто така? - кивнув в їі бік Криваве Око й Мілена нарешті розгледіла за що ж його так красномовно прозвали: праве око здорованя було чисто червоним без жодного натяку на райдужку. Дівчина мимоволі здригнулась та все ж відкрила рота, щоб відповісти, коли Софія її випередила:

- Це Мелитіна, донька двоюрідного дядька мого тата. Приїхала гостювати. Правду кажучи вона трішки тупенька, - Софія зиркнула на Мілену, - а ще німа.

Фрейліна кипіла від наростаючого обурення і бажання видряпати Софії очі видалось їй зовсім природнім.

- Добре, неважливо. Що хочеш знати? - кинув Криваве Око.

- Я сьогодні такі плітки в селі чула, що нібито на принца, доки він наречену зустрічав, напали головорізи і ледь не прикінчили його. Чув таке? - принцеса гарно вжилась в роль максимально далекої від палацового життя селянки. Мілену це дратувало і вражало водночас.

- Ну чув, але про це мало говорять, - чоловік стишив голос, - подейкують, що то спеціально наймані головорізи були. А наймав їх хтось вельми багатий і видно дуже знаний, бо обличчя не показував нікому.

- То це був саме чоловік? - перепитала Софія.

- Та Доля його знає чи мужик чи баба, але точно зуб на принца має і грошиків не жалкує. Отак казали.

Брови Мілени поповзли догори. Якщо той, хто замовив напад на них, справді має настільки сильну ненависть до принца, то цей напад був не останній. Нудота підступила до горла, дихати стало важко. Опам'яталась Мілена лише тоді, коли Софія почала трусити її за плечі:

- Гей! З вами все в порядку?

- Не знаю.., - ледве вимовила Мілена, - це все...занадто для мене. Вона й сама не розуміла чи сказала це про ситуацію з убивцями, чи про все у що вона вляпалася вцілому.

- Та заспокойтеся, ми тут закінчили, пора повертатись до замку.

Мілена неймовірно зраділа цій новині, тому буквально  мчала за Софією через натовп до коней. Та побачивши, що біля тварин походжають дві чоловічі постаті, Мілена враз зупинилась.

- Трясця! І що тепер робити? - прошепотіла вона Софії.

- Йдемо й забираємо наших коней, - принцеса відповіла таким тоном ніби це й дитині зрозуміло, - тримайте кинджал близько.

Тоді Софія розправила плечі і спокійнісінько пішла вперед, а Мілена як завжди за нею.

- Привіт хлопці! Загубились біля моїх коней? - впевненості в її голосі було хоч лопатою горни.

Один з чоловіків єхидно посиіхнувся і відповів:

- Крихітко, повір, це вже не твої коні.

- Та що ти кажеш, крихітко, - передражнила його тон Софія, - а що ж це в нас тут?