Розділ 4. Легенда про Долю

Голова Мілени йшла обертом. Вона не бачила перед собою нічого, окрім сапфірових очей Софії. Її голос заколисував і вимагав піддатися.

- Мене відправили сюди для того...для того, щоб..., - Мілена з усіх сил намагалась протистояти, але тиск відчувався і тілі і думках, - щоб убити принца.

- Ну звісно ж! - виринув із туману розлючений голос Софії, - і що саме ви збираєтесь робити?

- Я...я не хочу його вбивати, - несподівано навіть для самої себе відповіла фрейліна, - і не буду, бо хочу миру, а не ще більшої ворожнечі.

- Що ж, - мовила Софія, - справді неочікувано.

Мілена відчула в голосі принцеси щирий подив. А потім щось прохолодне торкнулося її губ.

- Аміро, тепер випийте оце, вам стане краще.

Рідина потекла по горлу, обпікаючи холодом, але разом з тим туман в очах почав розсіюватися. Замість цього жахливо розболілась голова. Декілька секунд Мілена швидко кліпала, намагаючись прийти до тями. І коли нарешті зрозуміла, що досі сидить у кімнаті з Софією, обурення почало наростати всередині.

- Як ви посміли мене труїти!

- А як ви посміли приїхати сюди, щоб вбити мого брата? - спокійно відповіла Софія, - і, до речі, нічим я вас не труїла. Це простенький чай з травами, які допомагають мені відкрити вашу свідомість. Щоб дізнатися істину.

- Керувати свідомістю...дізнаватися істину.Це ж магія.

- Саме так, - повільно кивнула Софія.

- Тобто ви магікавірка? Вони завжди володіють магією, але я не дуже розуміюсь на цьому.

Софія пирхнула:

- Не кожна людина у Магікавірі володіє магією. Ми повсюди, але не завжди виказуємо себе.

- Розкажіть мені більше, - майже вимагаючим тоном сказала Мілена.

- Для людини, з якої щойно буквально витягли всю правду, ви аж надто впевнено почуваєтесь, - кинула Софія.

Мілена розгубилась, але швидко опанувала себе. Головної її таємниці принцеса, на щастя, не дізналася, тому фрейліна спокійно відповіла:

- Але ж я не на шибениці. Погодьтеся, це вже додає впевненості.

Навіть не глянувши на Мілену Софія спокійно піднялася, змахнула невидимі пилинки з білосніжної сукні, і нарешті заговорила:

- Обід за годину. Вас покличуть, - через секунду її постать зникла за дверима.

Мілена видихнула з полегшенням, а потім розпласталась на дивані, плюючи на всі правила для пристойних леді. Вона навіть години в замку ще не пробула, а все вже пішло шкереберть. Якщо тут шибениця на неї не чекає, то у Західному королівстві навряд чи помилують безрідну фрейліну, яка не змогла виконати наказ короля. Уява Мілени вже малювала розмову Софії та Влада, у якій вона розповідає про все. Потім Влад напише гнівного листа до ворога, а сама Мілена, згораючи від сорому, поїде додому. Від цих думок на її шкірі виступив холодний піт. Серце шалено калатало в грудях, але Мілена просто дивилась угору, розглядала стелю, і не могла знайти в собі сили піднятись з того клятого дивану. Їй хотілось плакати від своєї безпомічності, від безсилля. Хто вона така? Та по-суті ніхто. І Мілені про це було добре відомо, бо немає сенсу замилювати очі самій собі. Ось тут її й осінило.

- Але ж для них я не ніхто! Для них - я королівського роду, як і вони. А справжня принцеса не дозволила б так себе принизити при першій зустрічі, правда ж? - говорила Мілена до маленької подушки, що лежала ліворуч. Навряд чи шмат тканини міг бути гарним співрозмовником, зате не видасть її секретів.

Вид м'якенької подушки нагадав Мілені, що було б добре поспати з дороги. Але яка дурепа буде спати у такій ситуації? Щоб її прикінчили уві сні чи що? У неї навіть зброї немає, щоб захищатися. Та й зі зброєю шанси буквально втратити голову збільшуються у декілька разів. Тому вона просто лежала отак, у позі підтанувшого масла, і роздивлялась візерунки на стелі. Доки не пролунав дрібний стукіт. «Щось розсипалося» - подумала Мілена, глянувши на підлогу. Із жахом вона зрозуміла, що попередження Софії про бусини на корсеті виявилось аж надто точним: тоненькі нитки не витримали натиску з боку пальців Мілени і розірвались. Бусини тепер прикрашали підлогу химерним візерунком. А Мілена всерйоз задумалась над тим, чи передбачення майбутнього раптом не входить до магічних талантів принцеси.

- Та щоб вас Доля забрала! - вилаялась дівчина й заходилась їх збирати.

***

Коли Влад зайшов до їдальні його сестра вже сиділа за невеликим обіднім столом. Насуплена, як завжди, коли про щось думає. Він підійшов ближче, але Софія не зреагувала. Тоді юнак голосно відсунув масивний стілець, і тільки тоді сестра виринула з своїх думок
 

- О! Невже це мій улюблений братик, який не вміє спілкуватися з принцесами?

- Дуже смішно, Соф. Ти зробила те, що потрібно?

- Тобто чи залізла я в голову до нашоі гості і вивідала все, що стосується прибуття сюди? Чи ти маєш на увазі чи помила я руки перед обідом?- Софія запитально підняла одну брову.

- Ти знаєш про що я. Їй можна довіряти? - у його голосі чулись нотки надії.

Софія помовчала декілька секунд, доводячи його до сказу, а тоді впевнено відповіла.

- Так, можна.

- Хоч якась гарна новина сьогодні, до речі...

Скрипнули двері - у кімнаті з'явилась принцеса Аміра. Мабуть, вона змінила сукню, але Влад не міг пригадати в чому вона була одягнена раніше.

- Приєднуйтесь, принцесо, - мовила Софія, кивнувши у бік стільця, що стояв ліворуч від принца.

- Але ж я...ем, але ви хіба не.., - Влад помітив спантеличене обличчя Аміри і вирішив, що лише Доля знає чого ця панна так дивно поводиться. Може в її королівстві їдять на підлозі?

Доки принц дивувався вибриками гості, Софія усім своїм єством намагалась показати Амірі, щоб та замовкла. Здається, вона аж ніяк не хотіла, щоб брат дізнався всі подробиці допиту принцеси. На щастя, гостя виявилась не з дурних, тому швидко стулила рота, подякувала за запрошення і всілась напроти Софії. Запала мовчанка. Але, здавалось, усім присутнім було досить комфортно і так, бо про що розмовляти вони таки не знали.