Розділ 3. Зустріч у Фатумному лісі

У тронному залі запала тиша. Мілена вдивлялась в обличчя королеви, шукаючи натяки на те, що сказане декілька секунд тому було лише жартом. Але всі присутні в кімнаті виглядали більш ніж серйозно.

- Ви не жартуєте, - нарешті констатувала Мілена.

- Які жарти?! Моя донька лежить мертва у своїй кімнаті! - король різко встав і підійшов майже впритул до дівчини, - якщо ти не вийдеш заміж за ту жалюгідну пародію короля, то миру ми не побачимо ще дуже довго. Голос короля зірвався на крик.

Мілена глибоко вдихнула - одне необережне слово і лише Доля знає, що зробить з нею Його величність.

- Я ні в якому разі не хочу вам суперечити, але ж я заручена. З сином генерала, - дівчина щиро сподівалась, що це хоч щось змінить.

- Нічого страшного. Виконаєш те, що від тебе вимагають і зможете одружитися хоч тричі, - відповів генерал Дамір.

Тепер Мілена взагалі нічого не розуміла. Як можна бути дружиною і принца, і Траяна одночасно?

-  Від тебе вимагається вийти заміж за Влада, і зробити так, щоб він і його піддані тобі довіряли, - пояснювала королева, - а через шість місяців після весілля піділлєш йому отруту...

- І війні настане кінець, - закінчив замість неї король.

То от як вони збираються досягти миру між державами. Немає противника - немає війни.

- Але ж всі здогадаються, що це була я, - почала було Мілена.

- Разом з тобою відправлять вдосталь наших людей, зможемо підробити і твою смерть, - перебив її генерал.

- А далі вже відправимо тебе назад додому, дамо вдосталь грошей за заслуги перед державою і йди на всі чотири сторони! - відрубав король.

- Це якесь божевілля, я ж не принцеса, хтось точно викриє підміну. Тим паче Його величність король Октавіан про все знає, невже він погоджується на цей обман? - Мілена стояла на своєму.

- Як посередник між Західним і Східним королівством я підтримую дану спробу примирення, - спокійним голосом відповів Октавіан, його обличчя не виражало ніяких емоцій, йому було байдуже на планування смерті принца, а потім додав: - принцеса Аміра не була частою гостею і на власних балах, тому в Східному королівстві її наврядчи хтось знає.

Це безвихідь, Мілена не могла їм заперечувати, але ж і ризикувати собою заради примарного миру їй зовсім не хотілося.

Двері до тронного залу голосно відчинилися.

- Прошу вибачення, затримався, - серце Мілени шалено затріпотіло: ось її спасіння. У дверях стояв Траян і мило їй всміхався. Він жестом вказав підійти до нього і Мілена послухалася, не звертаючи уваги на присутніх.

Тільки-но Мілена і Траян опинились по інший бік дверей тронного залу, дівчина міцно-міцно обійняла коханого.

- Дякую! Я знала, що ти не дозволиш їм відправити мене до принца!

- Послухай, - обличчя Траяна набуло серйозності,  - ти повинна туди поїхати, тепер це твій обов'язок перед державою. Тільки уяви: всього лише через шість місяців ми отримаємо купу грошей, одружимося і заживемо щасливим сімейним життям!

Мілена ледь встояла на ногах від почутого. Траян буквально за декілька хвилин зміг зібрати її до купи, а потім розбити знову. Він говорив так спокійно, наче Мілені треба було всього-на-всього квітів у саду зібрати. Як він так може з нею? Чи вона перебільшує? А раптом не все так важко як здається на перший погляд? І тут Мілена зрозуміла як сильно на неї сподіваються. Оголосити всім про смерть Аміри - автоматично позбутися шансу на мир. Але якщо Мілена виконає своє завдання, то Західне королівство отримає не лише мир, а й перемогу. Поглянувши на Траяна дівчина знову зайшла до тронного залу. Погляди прикуті до неї.

- Я згодна.

***

Сонце високо світило в небі, пробиваючись крізь тьмяне скло карети. Його промінчики весело грались на волоссі Мілени, і зробили окремі прядки яскраво-помаранчевими. Дівчина зачаровано спостерігала за хатинами, що їх оминала карета. Мілена ніколи не виходила за межі палацу, а тепер поринула у зовсім новий для неї світ. Дерев'яні будиночки тіснилися один біля одного, відділяючись лише парканами.

Дівчина позіхнула: вони їхали півдня без жодної зупинки. За вікном хатини зустрічались все рідше та рідше, а це означало, що зовсім скоро вона прибуде до місця зустрічі з принцом. Для цього була обрана нейтральна теориторія, яка фактично не належала жодному з королівств - Фатумний ліс, світлий і затишний, але в той же час густий і непередбачуваний.

Карета зупинилась так різко, що Мілена впала зі свого сидіння.

- О Доле! Що трапилось? - крикнула вона кучерові, але відповіді не отримала. Мілена прислухалась: зовні точно щось відбувалося. Тільки-но вона збиралась поглянути у вікно, як двері зірвались з петель і перед нею постав озброєний до зубів чоловік, одягнений в чорне. Його обличчя не виражало нічого доброго. Не довго думаючи дівчина вдарила його ногою в живіт, викотилась з карети і кинулась навтьоки. Різкий біль вдарив у голову - здоровань міцно схопив дівчину за волосся. Мілена закричала, намагаючись вирватися. Чоловік потягнув ще сильніше. Мить - і Мілена розпласталась на землі в нього під ногами. Ще мить -  над дівчиною нависло блискуче і, очевидно, дуже гостре лезо клинка.

«Дідько! Я не хочу так померти!» - промайнуло в думках Мілени. Її очі почали блукати у пошуках можливого порятунку. І ось воно! Ніж, примотаний до ноги вбивці, зблиснув на сонці. Мілена висмикнула його і встромила громилі в гомілку. Той завив, похитнувся, але все ж встояв на місці. Проте й цього було достатньо для Мілени, щоб встигнути скочити на ноги і почати шукати хоча б щось для захисту. Нападник загарчав, кинувшись до дівчини. Мілена мимоволі заплющила очі. Пролунав дзвін металу. Нічого не відбулося. Мілена не відчула болю. Розплющивши очі вона побачила нападника. З його рота текла цівка крові, а з торсу стирчав меч. Ноги Мілени підкосилися: за здорованем стояв хтось іще. Молодик у червоно-золотому екіпіруванні дивився прямо на неї. Мілена звернула увагу на шрами молодика, що біліли на обличчі: один довгий на вилиці, короткий на брові і декілька маленьких на щоці. Його русяве волосся підстрижене коротко, як у вояків. Однозначно хтось з гвардії Східного королівства. Але чи довіряти йому Мілена не знала.