Розділ 2. Серед цвіту фіалок

Усе відбувалось надто швидко. Мілена вибігла з комірчини для прислуги і кинулася до Аміри, біля якої вже зібрався натовп. Кожен намагався вставити свої п'ять копійок і визначити діагноз принцесі. Прогримів голос лікаря: він наказав негайно нести принцесу до її кімнати. Мілена встала як укопана. Вона також повинна йти? Чи потрібна вона зараз Амірі? Чи королеві? Очі фрейліни швидко перебігали з принцеси на короля, з нього на лікаря, але ніхто її не помічав. Мимоволі Мілена поглянула у бік правителя Магікавіру. По спині дівчини мов пройшлися крижаними пальцями. Октавіан дивився прямо на неї, і в його очах не було ні краплі вогню, як до цього вважала фрейліна, то були дві сині безодні. Серце вибивало шалений ритм.

Чиясь тепла рука в неї на плечі, Мілена більше не в їдальні, але тут так само смачно пахне і дуже спекотно. Вона отямилась, дивлячись в стіну. Швидко роздивилась все навколо - кухня. Схоже, що одна з кухарок привела її сюди. Опустивши голову Мілена побачила велику чашку м'ятного чаю і жменьку горіхів у шоколаді. Фрейліна мимоволі посміхнулась: завжди вони намагаються її підбадьорити. У ранньому дитинстві вихованням Мілени в основному займались кухарки та інші служниці. І справді, не королю ж із королевою цим перейматися. Вони почали цікавитися нею рівно тоді, коли Аміра почала проявляти інтерес до сирітки, яка могла б допомогти позбутися самотності. Така собі жива іграшка, яку можна приручити, залишити біля себе і користуватися як заманеться.

Коли тремтіння в руках і ногах минуло Мілена ступила на кам'яну підлогу. Глибокий вдих, а тепер повільний видих. Вона повинна дізнатися бодай щось про Аміру, щоб не з'їхати з глузду від всеможливих сценаріїв, які тіснились в її голові. Ноги самі понесли до знайомої спальні, оксамитові черевички відбивали ритм серця від підлоги.

- Вона...жива? - ледве спромоглася промовити фрейліна, стоячи біля ліжка непритомної Аміри. Навпроти були лікар і королева.

- Звісно. Це реакція організму на ліки. Одужає принцеса чи ні - зараз залежить тільки від неї самої.

- Мілено, залишся, хтось повинен наглядати за Амірою, а у нас ще багато справ, - королева не просила, а скоріше наказувала фрейліні, що дуже рідко робила раніше. Слизьке незрозуміле відчуття обплітало Мілену зсередини. Вона мовчки кивнула й сіла на край ліжка, усім своїм єством показуючи, що не відійде від принцеси ні на крок. «Наче слухняний песик, правда?» - пролунало десь глибоко в думках. Та вона не звернула на це уваги чи просто зробила вигляд.

Кілька годин Аміра лежала непорушно, дихаючи глибоко та рівно. За цей час Мілена встигла невести лад на туалетному столику принцеси, поскладати всі книги на полицях в алфавітному порядку та розправити сукні в шафі. Коли нарешті вона знову сіла на ліжко, то відразу побачила певні зміни. Досі сіро-бліде обличчя Аміри почало набувати ніколи не бачених на ньому відтінків рожевого. Немов квітка, яку полили, вона розправляла свої прекрасні пелюстки. Принцеса оживала на очах і Мілена не тямила себе від захвату. Фрейліна стиснула худорляву руку,і, на велике щастя, Аміра стиснула її у відповідь.

- Неймовірно, - прошепотіла фрейліна, - о, свята Доле, це просто неймовірно!

- Тепер я вже точно вірю в неї, - хрипло засміялась Аміра.

За декілька хвилин біля її ліжка зібрались усі, хто тільки міг. Сміх, вітання та багато радісних вигуків заповнили кімнату до самої стелі.

- У принцеси другий день народження! - вигукнув лікар, а Мілені на мить здалося, що він і сам не знав як спрацюють ті ліки.

- Влаштуємо свято для моєї любої донечки! - вигукнув король, - негайно почати приготування!

- Сьогодні танцюватимемо до світанку! Розішліть запрошення на вечірній бал усій знаті, - додала королева.

Галас у кімнаті заглушував думки Мілени. Вона сиділа мовчки, і посміхалась широко, як дурепа. Її погляд блукав обличчями пристуніх, але кожного разу повертався до Аміри. Фрейліна дивилась на неї мов вперше. Згодом у кімнаті не залишилось нікого крім них двох.

- Мені потрібна сукня. Ота, з атласними ліліями на поясі, - принцеса говорила швидко і одночасно вивільнялась з-під неймовірної кількості ковдр, у які її огорнули, - а ще, в саду зірви справжіх лілій для зачіски і багато-багато фіалок - хочу розставити їх по всій кімнаті.

Вона говорила і при цьому навіть не поглянула на Мілену. Принцеса кружляла по кімнаті, будучи у своєму казковому світі.

- Тож, тепер ти здорова і виходиш заміж, - Мілена перебирала пальцями шовки та атласи в пошуках сукні з лілеями. 

- Уф, Мілено, не починай про це.

- У сенсі? А як же припинення війни?

Аміра різко повернулась і подивилась на фрейліну. Погляд її був важкий і дещо владний.

- Не тобі цим перейматися, ясно? Ти вже давно повинна йти до саду.

Це було несподіванкою. Від образи на очах Мілени виступили сльози. Пальці знову почали перебирати блакитний шовк сукні. Мілена присіла в поклоні й вийшла, опустивши голову.

***

Свіже повітря вдарило в обличчя - і волосся прилипло до мокрих щік. Кошик Мілени поступово наповнився квітами. Дорога назад до палацу здавалася випробуванням: кімната принцеси зараз була не тим місцем, куди фрейліна хотіла повертатися. Але вибору не було. Мілена провела долонями по щоках, прибираючи руді пасма.

Гравійна доріжка змінилася кам'яними східцями, що вели до входу для прислуги. У свою чергу східці змінилися мармуровою підлогою у спальні Аміри. На щастя принцеси там не було, тому Мілена спокійно приготувала сукню і шпильки для зачіски, а потім розставила всюди кришталеві вази з букетами фіалок. У цей час вона постійно нагадувала собі про те, що це не вона повинна думати про майбутнє держави.

***

Шурхіт суконь і дзенькіт бокалів лунали звідусіль. Юнаки з панночками вальсували, а ті, хто були старше обговорювали свіжі плітки та політику. Голова принцеси, обрамлена ліліями, визирала з оточившого її натовпу. Вона сміялась і щось жваво обговорювала з людьми яких ледве знала. Мілена стояла біля стіни і спостерігала за цим. Її ніхто не помічав, в от вона розглядала всіх з ніг до голови.