Розділ 1. Ліки для принцеси

-    І ця теж не підходить! - тупнула ногою дівчина і відкинула бузкову стрічку вбік. Тоненькі пальці заходилися порпатися у невеликій скринці, прикрашеній сапфірами. По черзі дівчина виймала то одну, то іншу, прикладала іх до шиї, дивилась у дзеркало і знову  відкидала. Урешті

решт вона дістала стрічку кольору слонової кістки прикрашену маленькими зірочками. Дівчина поглянула на стрічку, потім на свою блакитну сукню і різко видихнула. «Знову не та.» Але вона лише махнула рукою і зав'язала стрічку на незасмаглій шиї. Якби не зірочки, то стрічку взагалі неможливо було помітити. Розчарування з приводу прикраси перервав тихенький стукіт у двері.

- Леді Мілено, принцеса вже чекає, - почулося з іншого боку дверей. Мілена ще раз мовчки поглянула на себе в дзеркало, скривилась, а потім випрямила спину і намагалась зробити вираз обличчя якогомога привітнішим. Дівчина відчинила двері за якими вже нікого не було.

«От і добре» - промайнуло в голові Мілени і вона швидким кроком попрямувала своїм звичайним маршрутом через королівську вітальну номер сім, оформлену в червоних відтінках, потім сходами вгору, а далі через довгий коридор з пейзажами казкових лісів і нарешті натрапила на омріяні білі двері з позолоченим візерунком, який Мілена так любила вивчати, коли була маленькою. Дівчина прислухалась - у кімнаті велося жваве обговорення. Принцеса не сама? Що ж там відбувається? Ледь не підстрибуючи від цікавості Мілена тихенько постукала. Знайомий слабкий голос дозволив їй увійти. У великій білосніжній кімнаті все було по-старому: висока шафа з вирізьбленими на ній квітами, диванчик на якому принцеса завжди читає, біля вікна - туалетний столик. Посередині кімнати стояло ліжко з такими ж білосніжними простиралдлами. З-під купи подушок виринало бліде обличчя обрамлене вогняним волоссям, майже таким як у Мілени. Карі очі принцеси загорілися, коли вона побачила подругу. Мілена усміхнулась їй, потім поглянула на короля і королеву, які стояли біля ліжка і присіла у поклоні:

-  Доброго ранку, мій королю, моя королево.

-  Доброго ранку, Мілено. Аміра вже зачекалась на тебе. У нас є дуже гарні новини, - посміхнулась королева. Брови Мілени піднялися у німому запитанні.

-  Сьогодні після обіду повинен приїхати лікар, який знає як позбавити мене від хвороби. У нього є ліки! - Аміра весело поплескала в долоні.

-  Це чудово! - радості Мілени не було меж. Увесь час, який вона була фрейліною Аміри, тобто усе своє свідоме життя, принцеса хворіла, дуже сильно. Більшість часу вона або лежала або сиділа. Ходила лише декілька разів на тиждень, а бігати вона змогла останній раз ще в минулому році. Чим старшою ставала Аміра, тим сильніше хвороба впливала на неї. За останній місяць принцеса схудла і стала бліда як стіни в її кімнаті. Бажання бачити подругу здоровою було найсильнішим з усіх, що коли небудь хотіла Мілена. Та і не тільки вона.

-  Уявляєш, я вилікуюся і зможу вийти заміж за принца Східного королівства і ми нарешті припинимо війну за родовища сапфірів! - Мілена ще ніколи не бачила Аміру такою піднесеною та повною надії. Вона дуже хотіла, щоб принцеса була щасливою зажди, але якщо Аміра справді вийде заміж за принца, то її чекає дуже непросте життя.

Війна Східного та Західного королівства триває вже довгі 10 років і Мілена дуже сумнівалась в тому, що шлюб може цьому зарадити. У кімнаті настало незручне мовчання. Мілена не знала чи то вона повинна була щось сказати, чи може хтось інший. Вона посміхнулась і мимоволі подивилась на тумбочку біля ліжка Аміри - там лежала книга з величною назвою «Історія Західного королівства». Мілена мимоволі відкрила очі ширше і зрозуміла, що її урок історії ніхто не відмняв.

-  Вибачте, мені потрібно бігти. На урок. Історії, - Мілена швидко вклонилась і блакитний шовк її сукні зник за дверима. Опинившись у порожньому коридорі вона нарешті полегшено видихнула. «Досить дивна розмова», - подумала Мілена. Можливо, король з королевою також не розділяють ентузіазму Аміри щодо заміжжя. Проте зараз це було неважливо. Мілена спустилася сходами вниз, повернула в протилежний бік від червоної королівської вітальні, пройшлася нескінченно довгим коридором і нарешті дісталася до королівської міні-аудиторії, де на неї вже хвилин десять чекав учитель Аврелій.

-  Юній фрейліні не годиться запізнюватися на заняття, чи не так? - знайомий хриплий голос змусив підскочити від неочікуваності. Мілена швидко кивнула, погоджуючись, і сіла  за стіл. Учитель Аврелій не змінювався скільки вона себе пам'ятала: завжди у темно-зеленій мантії з вишитим на ній золотим мечем, руків'я якого було прикрашене великим сапфіром - герб Західного королівства, який красувався на всіх прапорах і гобеленах у замку.

-   Учителю, що чути від Східного королівства? Ви вже давно нічого не розповідали,- Мілена скалала руки на столі і уважно подивилась на Аврелія. Учитель звів брови і його обличчя ще більше вкрилося зморшками.

-   Нічого нового. Вже минуло більше трьох тижнів після смерті короля Владислава II, але схоже, його син не збирається припиняти війну просто так. Він взагалі не робить нічого.

-  Його ще не коронували?

-   Наскільки мені відомо, то це неможливо зробити, доки він неодружений.

-   А одружитися він повинен на Амірі, тепер зрозуміло звідки такий поспіх з лікуванням.

-   Пані Мілено, це не наших голів справа. Перейдемо до історії.

-   Але ж це також історія. Історія, яку створюємо ми зараз, а колись наші потомки будуть це вивчати, - обурено кинула Мілена, проте залізний погляд учителя дав зрозуміти, що зараз не час для дискусій.

Аврелій далі продовжив урок за звичним планом, та думки Мілени полетіли далеко до кордонів між Західним та Східним королівством. До сапфірових родовищ, що розташовувалися на тих кордонах. Ще в дитинстві Мілена часто думала чому просто не поділити іх навпіл - все по-чесному і все просто. Але коли ти дитина завжди все просто, коли ж ти доросла все стає набагато складніше, як пазл у якому з'являється все більше і більше частинок, а ти не знаєш куди їх подіти. І найголовніше: куди в тому пазлі подіти себе.