Глава 5

Я не думав, що моя слабкість і зрада колись врятують мені життя. Поліна сиділа поруч, і ми знаходились далеко від того клятого місця. У теплому будинку, де купа охорони.

— Не знав, що ти так надто мною опікалась, — пробуркотів.

— Зовсім не треба було уникати мене, — насупилась дівчина.

Лікар встиг оглянути її, а тих подій пройшла ніч. Поліна ледь трималась, їй постійно давали ліки, а місто… Місто вибухало від новин. Серійних вбивць врешті знайдено. Люди Ларена схопили Нонну з її коханцем, якраз тоді, коли вони переодяглись в темні одежі до ритуалу й готували місце для ритуалу. Кривава чаша — нині головний доказ. Неподалік, у хижині садівника, знайдено персональні речі жертв, вбитих нещодавно.

Павло став героєм, тим, хто викрив серію, а ще він мені надіслав ім’я того, хто мене продав. Тепер на долю випав новий тягар: мститися чи відпустити те в далеке минуле. Поки мотиви Нонни й Романа невідомі, але я можу висунути теорію: до родини Ойлішів жінка не просто так потрапила.

— Мені потрібно скоро збиратися на роботу, — пробуркотів я й насупився, — не можу підвести людей й зіпсувати дітям свято.

Поліна кивнула, закусила губу, ніяковіючи.

— Леве, мені дуже шкода, я… Я… Мені жаль, що ті придурки повірили в ту легенду. Я підслухала їх план, — вона прикрила очі й опустила голову на долоні, — Нонна вважала, якщо вони зберуть якусь там кров й відтворять події з життя Арії, то зможуть призвати її дух, а тоді попросять своє бажання. Вона хотіла дитину.

Я опустився на підлогу поруч з нею, поклав руки на її коліна й важко зітхнув.

— Дід сказав, що він сховає намисто, що буде тримати привида від людей якнайдалі, він зводить людей з розуму.

— Мені нічого сказати.

Я прикрив очі, намагаючись забути далекий білий силует, що спостерігав за нами, коли ми виходили з печери, ту білу пляму, яка схожа на панну зі снів. Здається у своєму відчаї, знайшов безумство і нове кохання, навіть не дивлячись на різницю у віці.

— Поліно, я знаю, тобі дуже важко буде відновитися, — тихесенько промовив, — але… Чи хочеш відсвяткувати Новий рік разом?

Вона здригнулась, певно ніяк не очікуючи такого повороту подій.

— Хочу, — прочистила горло, — я в тебе давно закохана, може й поводилася по-дурному, ти пробач… Так жінка себе не має поводити, особливо після того, що між нами трапилось, я тебе спокусила, а ти був одружений.

Я прикрив очі й важко зітхнув.

— Досить про минуле, тепер про майбутнє думати пора…

— Леве, — вона вчергове закусила губу, — я намагалась тобі сказати, перебороти заборону батька, за мною слідкували, але… Ота дитина, якою опікається моя подруга, насправді наша.

Якби я стояв, то певно давно вже б ліг від несподіванки на той пухнастий килим.

— Що? Ти приховала її від мене?

Кивок.

— Батько був злим й наказав, а я не знала, що дід інсценізував тоді свою смерть й довелось скоритися. Та й тоді після пологів у мене були серйозні проблеми зі здоров’ям.

Вона потупила погляд, наче боялась дивитися на мене й тремтіла. Я завмер, розуміючи, що та світла й прекрасна дівчинка — моя донька. Дитина, про яку мріяв й так не отримав, й тут доля підкидує такий подарунок після отих всіх жахів життя.

— Коли з’явився дід, тоді він розповів про Нонну, про ті вбивства, бо вони раніше намагалися втілити план, але люди діда тоді їх схопили й закрили якомога далі від людей. Вони тоді кинулися ще прибирати свідків, а ще… Я боялась за тебе, бачила який ти виснажений, пильнувала твій стан й приходила ночами, бо не могла спати з думками, де вони все ж доберуться до тебе. Вся ця справа, розслідування — прокляття, як і вся моя родина. Мені дуже прикро.

Вона ледь підвелась й маленькими кроками попрямувала до виходу, а я встиг її перехопити за ліктя й повернути до себе.

— Якщо твоя родина, то прокляття, тоді з готовністю приймаю його, може в ньому я знайду своє щастя, а ще… Як ти назвала нашу доньку?

— Надією…

Я поцілував Поліну й міцно притиснув до себе, пообіцявши ніколи її від себе не відпускати. Вона ж пожартувала, що Надійка хоче братика.

Але то буде вже зовсім друга історія…