Розділ 7 (Знайти)

Моє нове робоче місце виявилося дуже людним і сповненим гамору. Я зовсім не звикла до такої обстановки. Усе здавалося таким дивним і незвичним. Мені дуже хотілося повернутися назад у мій центр, де було так спокійно і затишно. Де були мої друзі, де я відчувала себе у безпеці. Тут на мене всі так дивно дивляться і я не розумію чому. Так, я прибираю столики, але це не привід зневаги. У моєму центрі ніколи ніхто на прибиральників не дивився так зверхньо. Навпаки, їх всі поважали. А ще мені дуже не подобається такий натовп людей, але вибору немає. Мені потрібна робота. Дуже потрібна… Лікар сказав, що пора повертатися до життя, до соціуму. Не знаю чи у мене це все вийде, чи я зможу адаптуватися. Чи мої жахи не овернуться назад. Більше всього я цього боюся. Реабілітація була дуже важкою. Я не хочу їх згадувати.

- Хайям, у тебе все добре? – до мене підійшла пані Естер.  

- Так, пані. Я просто трохи не звикла до такої обстановки – жінка мені посміхнулася. Яка ж вона гарна і яскрава. Я давно не бачила таких людей.

- Скоро звикнеш. Ти б не могла прибрати ложу? Наш господар її дуже любить – я кивнула і пішла туди куди мені показали.

Пані Естер я була надзвичайно вдячна. Завдяки їй я отримала цю роботу. Наше знайомство - випадковість. Після того, як мене виписали з мого реабілітаційного центру, я не знала куди діватися. Мені повернули телефон, документи, кредитну карту і написали адресу, де була моя квартира. Я чомусь зовсім не пам’ятаю це місце, але лікар сказав, що скоро я ввіллюся у звичний ритм життя. Головне завести нові знайомства, щоб я не була самотньою.

У реабілітаційному центрі я часто проводила час на дворі, але вся територія була огороджена і суворо охоронялася. Зараз, опинившись у самому серці Дубая, моя голова крутилася від побаченого. Яке ж це місто прекрасне. Я не пам’ятаю чи мені доводилося бувати ще десь, але розумію, що кращого місця уявити важко.

До квартири я повільно прямувала, адже постійно хотілося все розглядати. Настрій був прекрасний, доки я не почула гучний звук. Автомобіль загальмував прямо переді мною. Я взагалі не розуміла, що відбувається, як я опинилася на проїжджій частині. Перед очима почали спливати кадри жахіть, які я так намагалася забути. Стало страшно, дуже страшно. Я почала відчувати, як повітря залишає мої легені. Це була панічна атака. Я почала опускатися на землю і намагалася віддихатися, але виходило погано. "Маленька змія, удар, зрадниця. Як ти могла?" Я охопила себе двома руками за голову і хотіла розплакатися. Знову почалося. Знову ці марення...

- Міс, Міс... З вами все добре? – до мене одразу підбігла дівчина, яка сиділа у автомобілі. Вона розмовляла іншою мовою, ніж у моєму центрі, але я її розуміла – Міс, подивіться на мене. Вам зле?

- Я… Я в порядку – страх почав відступати на другий план і я почала усвідомлювати те, що відбувається. Я сиділа посеред дороги, а водій автомобіля допомагала мені підвестися.

- Давайте я вас відвезу у лікарню.

- Це зайве. Мені стало краще. Дякую за вашу допомогу – мені не хотілося турбувати цю пані. Якщо це знову повториться, то доведеться повернутися у центр.

- Давайте тоді я вас відвезу додому. Ви виглядаєте кепсько – мені було не зручно, але я погодилася. Сьогодні не варто продовжувати прогулянку. Я боюся, що знову почнеться приступ.

По дорозі до моєї оселі я познайомилася з пані Естер Кім. Вона виявилася американкою, яка працює адміністратором у нічному  клубі. Я розповіла дещо про себе, а точніше те, що пам’ятала. Яким же було моє здивування, коли пані мені запропонувала роботу. Я думала, що мене приймуть за божевільну, а тут така пропозиція. Я була рада навіть роботі прибиральниці. Там будуть якісь люди і я потроху зможу повернутися у соціум.

Я підійшла, щоб прибрати столик, який мені показали. Краєм ока я бачила біля перил чоловіка, що стояв до мене спиною. Це напевно власник. Я не хотіла його дратувати, а тому все робила швидко і якісно.

- До речі. Давайте я вас познайомлю. Хайям, це містер Нахайян, власник цього нічного клубу – не знаю чому, але серце з моїх грудей вилітало. Напевно все через хвилювання, що я не сподобаюся роботодавцю і він мене вижене.

Коли я підняла голову і зустрілася поглядом з містером Нахайяном мені стало зле. Цього не може бути… Мене одразу кинуло і в жар, і в холод. Ні, це не правда. Цього не може бути. На мене дивився чоловік точна копія того хто часто бував у моїх кошмарах. У голові картинка за картинкою спливло те, що я так хотіла за бути. "Погань, справжня погань". Страх мене накрив з головою. Це знову почалося…

***

- Катаріна… - у мені ніби щось обірвалося. Я більше не чув гучної музики, не бачив натовпу людей. Уся моя увага була зосереджена на аквамаринових очах. Цього не може бути…

Не знаю, звідки взялися сили, щоб підвестися на ноги і підійти до дівчини. Все тіло бив озноб і мені здавалося, що я прямо зараз рухну навколішки перед нею.

- Катаріно, моя Катаріно - я боявся навіть кліпнути, щоб мій міраж не розвіявся. У очах зібралися зрадницькі сльози. Я не вірю. Я просто не вірю. Це напевно сон.

***

Я не Катаріна. Я не вона. То мій страшний сон. Власник встав зі свого місця і підійшов до мене у притул. Мені стало страшно. Він взагалі не зводив з мене очей і постійно повторював те ім’я. Я Хайям, не Катаріна. Я це не вона. У середині почала наростати тривога і я відчувала, що зараз може початися панічна атака.