Розділ 6 (Прийняти)

- Краще? – я сів до Естер у автомобіль і одним ковтком допив весь вміст пляшки з джином.

- Краще. Мені знову стало легше дихати –  Біль утрати нікуди не зник, але з’явилося усвідомлення і прийняття цього факту.

- Я дуже рада. Давай я тебе відвезу додому – на цих словах я сильно зморщився. Не хочу зараз бачити Джавахір і слухати її докори щодо мого стану.

- Вези назад у клуб.

- Розігнався. Навіть не подумаю ганьбити своє робоче місце тобою, містер Нахайян.

- Дістаааала. Багдат. Б-А-Г-Д-А-Т – бісить це прізвище, і вона бісить. А ще мене нудить.

Ми сиділи у моєму автомобілі і менше всього мені хотілося його псувати. А тому я відчинив біля себе двері і почав блювати.

- Хай тобі грець, мене через тебе теж зараз знудить. Не міг відійти? – мені, якщо чесно, було байдуже. Випитий алкоголь хотів свіжого повітря, а тому рвався на зовні.

- Шукай воду – мій голос сильно охрип. Говорити було важко, а нудота не хотіла відступати.

- Де я тобі знайду воду посеред автостради? – Естер почала ритися у бардачку і на задніх сидінням - У твоїй машині нічого немає.

- Не кричи на мене. Мені і так кепсько! – прокляття, я здається трохи зіпсував свою сорочку.

- Це ти на мене кричиш! Давай я тебе відвезу додому. Тобі потрібно переодягтися.

- Менше всього хочу додому. Там дружина буде виносити мозок – у Естер аж щелепа відвисла. Здається, вона не знала, що я одружений.

- Містер Нахайян, я просто шокована. Дружина? А це… хто розбився?

- Зараз не та обстановка, щоб розповідати. Іншим разом повідаю цю захоплюючу історію .

- Я тебе зрозуміла. Давай закину у готель – я почав ритися у кишенях піджаку, а потім у бардачку. О Аллах, я загубив гаманець. Напевно, коли брав квіти.

- Я посіяв гаманець з усіма картами. Вези у клуб. Завтра доведеться відновлювати – Естер кілька секунд дивилася на мене, як на дурня, а потім завела мою Maserati. Цікаво, наскільки у мене зручний диванчик у кабінеті? Сьогодні є можливість це перевірити.

Через десять хвилин їзди до мене почало повільно доходити, що ми направляємося не у сторону нічного клубу. Я намагався запитати Естер куди вона нас везе, але ця жінка переключила пісню і дала максимальну гучність, щоб мене не чути. Завтра, а точніше уже сьогодні, її звільню. Ні грама поваги до свого безпосереднього начальника.

- Виходи – Естер припаркувалася біля якоїсь багатоповерхівки.

- Не вийду. Це моя машина – я взяв і пристебнувся паском безпеки.

- Ясно. Тобі вже геть добре стало. Ми приїхали. Виходи.

- Куди ти мене привезла? Я не знаю це місце. Не вийду! – Естер вдарила себе рукою по лобі  і важко зітхнула

- Переночуєш у мене, а завтра вали на всі чотири сторони – я не довірливо подивився на жінку, а потім вчепився двома руками у пасок безпеки – Багдат, не корч з себе дурника! – Естер хотіла мене сама відсунути, але я не дав.

- Що ти робиш? Не смій! Це хера… херас… Чорт, скажи сама те слово.

- Харасмент – Естер відверто сміялася з мене.

- Точно. Ти скористаєшся моєю безпомічністю і будеш чіплятися. Чого регочеш? Що смішного?

- Ти би себе бачив зі сторони. Надувся, вчепився у пасок безпеки. Ти недостатній красунчик, щоб мені хотілося тебе зґвалтувати – а от це було образливо.

- І чим я тобі не догодив? Чого це ти мене не хочеш зґвалтувати?

- Гарне питання. Давай по пунктах – я п’яно кивнув і спробував сфокусуватися на обличчі білявки – Від тебе несе перегаром, на твої сорочці блювота, твоя дружина тебе чекає вдома. Ой, не треба мені морщитися. Я взагалі не уявляю як вона тебе терпить. Тобі ще продовжувати?

- По-перше, це я її терплю, по-друге, ти ранила мою душу.

- Як скажеш. А тепер вибирай: або ти ідеш зі мною, або я тебе тут зачиняю і ключі забираю з собою. Будеш ночувати в автомобілі – я подумав-подумав і вирішив закінчувати блокаду.

- Піду з тобою, але за однієї умови – Естер вигнула брову і уважно подивилася на мене – Ти не будеш користуватися моїм алкогольним сп’янінням і не будеш чіплятися до мене.

- Господи, і як я могла погодитися працювати на такого дурня? – це я дурень? Тепер точно образився!

***

Ранок мене зустрів з сильним похміллям. Голова шалено боліла і я практично нічого не пам’ятав. Яким було моє здивування, коли я прокинувся у незнайомій квартирі та ще й повністю голим під простирадлом. Дисплей телефону показував обідній час. Десь віддалено було чути чиїсь кроки. Я замотав простирадло навколо стегон і пішов на звук.

- Крихітко, ти вже прокинувся? – до мене підійшла Естер і поцілувала у щоку. Моєму подиву не було меж. Невже між нами щось було? Я подивився на дівчину, яка мені мило посміхалася. На ній була чоловіча чорна сорочка. Моя?

- Естер… - я не знав, що сказати. Голова тріщала. Жодного спогаду близькості не було. Невже я так сильно напився…

- Багдате, у чому справа? Ти жалкуєш про те, що між нами було? – шайнтан! От що на таке відповісти? "Ой, люба, вибач, але я взагалі не пам’ятаю нічого?" Я подивився крізь простирадло на свою чоловічу гордість. "От як ти після всього випитого зміг встати? От поясни мені!?"