Розділ 5 (Змиритися)

Рік по тому…

- Містер Нахайян? Містер Нахайян, ти тут? – у мене аж щелепу зводить від такого звертання. По голосу одразу впізнаю, що це Естер. Доводиться вилазити зі свого затишного місця.

- Тут я, тут. Що таке? – я вийшов з VIP–ложі і підійшов до перил другого поверху, щоб подивитися в низ. Дівчина підняла голову і з полегшенням зітхнула.

- Нарешті, я тебе всюди шукала. У кабінеті немає, у барі немає, на кухні немає. Ти знаєш, як це важко бігати по сходинках на п'ятнадцяти сантиметрових підборах? Ні? А я тепер знаю!  – о Аллах, як ця дівчина швидко говорить. Мені здається, що вона може побити світовий рекорд по скоромовкам.

- Я тобі дуже співчуваю, але мені чомусь здається, що ти шукала мене не для того, щоб це розповісти. Чи для цього? – Естер працює в мене лише тиждень, а я вже розумію, що не пошкодував про свій вибір.

Три місяці я шукав адміністратора, перш, ніж мені не порадили цю дівчину. За свої двадцять шість років вона встигла пропрацювати барменом, піджейкою, діджеєм, піар-менеджером і адміністратором у найкращих  нічних закладах  Нью-Йорку. Естер знає абсолютно все про даний бізнес і мені багато вартувало, щоб переманити її в Емірати. Зараз я планую розширюватися і мені потрібна кваліфікована людина, яка допоможе з керуванням у цьому філіалі.

- Приїхав постачальник алкоголю. Хоче поговорити про пролонгування договору.

- І? Ти сама не можеш це зробити? – Естер надула губи і ображено подивилася на мене. У мене сьогодні не найкращий настрій, а тому я хочу поменше контактувати з людьми.

- Я би це зробила, але ви, – у мене ткнули пальчиком з довгим яскраво-рожевим манікюром – араби, чомусь вважаєте, що жінка не здатна на перемовини. Виявляється, що жінці не варто довіряти такі важливі питання, а ще … - далі я вже не слухав. Естер гнівно переказувала всю історію з самого початку, не забуваючи активно жестикулювати.

- Тобі доведеться звикнути до нашого, не зовсім коректного, менталітету. Тут я тобі нічим не допоможу, змирися.

- Змиритися? Я на двадцять п’ять відсотків складаюся з фемінізму, а Дубай кишить суцільними сексистами – я не міг слухати цю тираду без посмішки. Естер так гнівно відстоювала свою позицію, що навіть не хотілося її перебивати. Звичайно, я розумів, що у її словах є доля правди, але нічого не міг удіяти. Жінкам в Еміратах справді важко – Містер Нахайян, от чого ти регочеш?

- Жінко, ти щось сказала? У мене немає часу на твої балачки. Чоловічі справи чекають – Естер підбігла до лаундж зони, схопила маленьку подушечку і закинула до мене на другий поверх. Зловити я не встиг, а тому елемент декору поцілив мені прямо у обличчя. Тепер вже дівчина сміялася.

- Ну тримайся. Моя помста не за горами – я схопив подушку і почав цілитися у свого адміністратора. Дівчина зірвалася з місця і побігла у сторону виходу. І справді, як вони так добре тікають на таких високих підборах? Подушка зрикошетила від дверей і впала на землю .

- Постачальника, я запросила у твій кабінет – біловолоса маківка з’явилася у маленькій шпарині між дверима і швидко протараторила  речення.

- Окей, іду – я підійшов до столу, щоб забрати телефон і блокнот з ескізами майбутнього інтер’єру. Серце пропустило удар, коли з-поміж сторінок випав маленький, потертий папірчик з портретом. Сьогодні рівно рік з дня її смерті, а я й досі не маю сил позбутися цього малюнку, який колись знайшов серед зіпсованих батьком листів паперу. На ньому Катаріна безтурботно сміялася…

***

- Як ваше з Джавахір сімейне життя? – батько з тестем вирішила витягнути мене на серйозну розмову. Менше всього мені хотілося це робити. Минулої ночі, крім алкоголю, у мені опинилося кілька таблеток екстазі, а тому зараз відчуття не найкращі.

- Як і у всіх. Живемо, радіємо новому дню – я перевів погляд на Еміра і відкинув голову на спинку крісла. Минуло вже кілька тижнів, а у мені досі порожнеча. Я абсолютно нічого не відчуваю, здається, на поминках зникли мої останні емоції.

- Джавахір каже, що ви мало проводити разом часу. Ти рідко з’являєшся в дома і практично не ночуєш в ньому. У чому справа? На тебе це взагалі не схоже – наскаржилася таки. Знав, що так буде. Але мені байдуже. Байдуже на дружину, на її родичів, на моїх. Відтепер я буду робити те, що хочу і ніхто мені не буде докоряти. Тепер батько не зможе мною маніпулювати. Катаріни більше немає, а Аят кілька днів тому таємно одружилася з французом. Тепер вона у цілковитій безпеці. У них немає важелів впливу на мене.

- Я не розумію чому ви втручаєтеся у наше сімейне життя? Хіба ви маєте на це право? Наше з Джавахір сімейне життя не має вас усіх обходити – мій батько аж змінився в обличчі.

- Добирай слова. Як ти говориш з нами? – от навіщо так кричати? У мене ж тріщить голова.

- Джавахір моя донька і маю право знати, як вона живе. До речі, як ти плануєш забезпечувати сім’ю? Переймеш від батька справи чи підеш до мене в політику? – я підняв брову і знову подивився на тестя. Цього не буде. Я не буду танцювати під їхню дудку – Я можу тобі запропонувати місце помічника першого Радника, а згодом, коли наберешся досвіду, то сам займеш його місце.

- Дякую за таку щедру пропозицію, але я змушений відмовитися. Я не піду в політику і, тим паче, не приступлю до справ батька. Мені це все не цікаво.