Розділ 3 (Усвідомити)

Очі я розплющив у якомусь погано освітленому місці. Я напевно довго був зв'язаним, адже руки сильно оніміли, а голова нещадно боліла. Спроби трохи підвестися з холодної підлоги не дали жодного результату. Тіло взагалі мене слухалося. Скільки годин я тут? Хотілося пити і в туалет.

- Тут хтось є? – я зібрав усю силу і спробував закричати. Вийшло кепсько, бо в мене зламані ребра. 

Я почув, як відчиняються металеві двері, а потім побачив смужку світла. Завдяки ній я встиг роздивитися приміщення в якому мене тримали. Це були просто бетонні стіни, стеля і підлога. І більше нічого.

- Прокинувся? – на мене дивився один з охоронців батька – як чудово.

Я не встиг сказати слово, як двері різко зачинилися. На подальші мої крики ніхто не реагував. Що робити далі я не знав. У цій бетонній коробці час здавався вічним. Я намагався хоч якось послабити мотузку, але робив собі тільки гірше. Волокна понатирати шкіру до крові, а тому я перестав себе мучити. У голові закралися страшні думки. Якщо батько добрався до мене, то скоріше всього Катаріна вже у нього. Від цієї думки мені ставало дуже погано. Я не зміг її врятувати. Через мій провальний план у неї знову проблеми. Вона не заслуговує всього цього, що з нею відбувається.

Перед очима пробігла картинка, коли Катаріна вперше з’явилася у їдальні. Така сонна, розгублена і гарна. Я втратив дар мови, коли побачив білий халат і білизну на ній. Чого мені тоді вартувало, щоб дивитися всюди, але тільки не на дівчину. Аят з Іман одразу би помітили і точно не зрозуміли мене. Вона сиділа ніби янгол і намагалася розпочати з нами розмову, а я вів себе як останній кретин. Нічого не можу з собою вдіяти, така в мене захисна реакція. Далі я згадав, яка вона була гарна на прийомі у Еміра. Коли ми поверталися додому, то я обрав найдовший шлях, щоб хоч трішечки побути удвох. Розмова тоді не клеїлася, але сама присутність Катаріни радувала мене в середині.

- Доброго вечора – двері заскрипіли і я побачив на порозі свого батька. Мої думки швидко розвіялися, а їхнє місце зайняла злість – як себе почуваєш?

- Краще не буває – я знову спробував підвестися. Не хочу бути перед ним у такій принизливій позі.

- Сиди-сиди – батько відверто насміхався. Один з охоронців приніс йому крісло і поставив його перед мною – Розмова буде довгою.

- Що з Катаріною? – це єдине, що мене зараз хвилювало. 

- От саме про це я хотів поговорити. Я пропоную тобі її врятувати.

***

- Ти надто сильно змінилася у обличчі. Щось турбує? – за всю дорогу ми з Нахайяном не перекинулися ні словом.

- Не думала, що ще колись опинюся у цьому місці – літак почав сідати і я знову побачила пекло з якого так сильно мріяла втекти.

- Це не надовго. Виконаєш свою частину угоди і можеш більше сюди не повертатися – я перевела свій погляд на Нахайяна і все ж таки наважилася його запитати те, що мене турбує.

- Ми знову будемо жити під одним дахом? – менше всього мені хотілося бачити той будинок.

- Ні, ти будеш жити окремо. У тій віллі, що я тобі подарував на весілля – це була прекрасна новина. Тільки я не розуміла звідки взялася така щедрість. Нахайян був не схожий на самого себе – У тебе буде прислуга, всі необхідні речі. Сьогодні заїде перукар і наростить тобі волосся. Ти не створена для хіджабу.

- Дякую…

У аеропорту ми з Нахайяном розпрощалися і сіли у різні автомобілі. Я з полегшенням видихнула, коли зрозуміла, що зможу побути сама. Присутність цього чоловіка досі мене лякала і, хоч він пропонував мир, я більше не могла йому довіряти.

***

- З ним щось трапилося... Багдат просто так не міг зникнути – я не знаходила собі місця. А якщо Нахайян теж загнав його у пастку?

- Він вийшов вчора зранку і не повернувся. Я чекала і чекала. Потім прийшов твій дядько і розказав про прохання Багдата. Мені дуже страшно – мені теж…

- Насторожує його смс зі зміною номеру. Щось тут було не так. Я думаю, що нам з Аят потрібно забиратися з цієї квартири і шукати інше, більш безпечне, місце.

- Ти правий. Але будьте обережними. Я думаю, що люди Нахайяна досі у Марселі і вони шукають вас. Змініть телефони, щоб вас не змогли відстежити.

- За нас не хвилюйся. Краще розкажи про себе. Батько тебе не чіпає? Де ти зараз?

- Я на віллі, але мене все насторожує. Я відчуваю, що десь тут є підступ. Не буде мені спокою доки я в цьому місці.

Як Нахайян обіцяв, до мене прийшов перукар, який кілька годин намагався привести мою зачіску до ладу. Нарощене волосся було ідентичне до того, яке я втратила. Навіть довжина співпадала. Невже Нахайян так досконало запам’ятав кожну деталь? Мені від цього стало не по собі. Що ще він міг так сильно пам’ятати? Думати про це не хотілося. Я просто відіграю свою роль, а потім видихну.

У голові крутилася думка: «А що буде далі?». Все моє життя, яке було до заміжжя залишилося в минулому. І я чесно не знала, що мені робити. Повертатися у Київ і забути все як страшний сон? Переїхати у Францію або в іншу країну Європи? Але там я ніхто. Залишитися в Еміратах і закінчити свій новий університет, у якому я не з’являюся уже місяць. Куди б я не подалася, страшні сни всюди мене будуть переслідувати. Я не знаю як зможу повернутися до нормального життя. У мене з’явилося так багато страхів, які я не скоро переборю. Найгірший з них – страх перед близькістю. Завдяки Нахайяну я вже ніколи не зможу нормально зустрічатися з хлопцями. Сама думка про відносини тепер викликає в мені відразу і небажання. Кожний дотик приносить мені сильний дискомфорт. Я не знаю чи зможу колись знайти людину, яка мене зрозуміє і допоможе справитися з цим усім. Але зараз я розумію, що нікого не хочу бачити поруч з собою.