Глава 2.1

Глава 2

Детектив з Лондерину, шановний та знаменитий у колах столичної поліції Алістер Аморі, завжди любив усе дивовижне, таємниче та пов’язане з Дивокраєм – місцем, де час йде інакше і де збуваються найпотаємніші мрії… але інколи – й оживають найжаскіші страхи. Тому чи міг він проігнорувати чи відмовитись від такої цікавої пропозиції свого давнього знайомого, лорда Ардена, – приїхати у його родове гніздечко на півночі Хемпшира, щоб допомогти місцевим констеблям розкрити таємнице вбивство? А вбили молодшу доньку сера Френсіса. І справа пошуку злочинця ставала майже особистою – бо колись лорд Арден врятував зовсім юного Алістера під час шторму, і Аморі відчував себе зобов’язаним відплатити старому лорду. Та й його донечку, Маргрет, він пам’ятав, хоч і була вона тоді зовсім дитям… Грайлива та весела, вона дуже відрізнялась від манірних та сурових сестричок. Зі старшою Алістер тоді, на кораблі, навіть посварився, і вона кинула в нього прокляття, ледь не втопивши в океані, дивом він тоді врятувався. Цікаво, чи пізнає спадкоємиця роду Арден чорнявого та палкого юнака у високому та худорлявому детективі з похмурим поглядом темних очей?..

Фаеріленд, невелике містечко біля Прикордоння, зустріло диліжанс детектива похмурим сірим небом та вітром. Незважаючи на пізню весну, погода у цьому краю була мерзенна. Утім, детектив майже все життя провів у туманному Лондерині, і не йому скаржитись на холодний вітер чи постійні дощі. Він відправив свої речі до замку, де запропонував йому зупинитись сер Френсіс, а сам вирішив трохи прогулятись містечком та долиною, піднятись до пагорбу… щоб нечутним та непізнанним ще чужинцем послухати, що кажуть люди… та що шелестять трави.

Детектив Аморі був з шляхетної сім’ї магів, але сам чаклувати не вмів, при  цьому прокляття і чари відчував, навчений був відрізняти види магії та боротися з темною. Саме через те, що не став заклинателем, як всі в його родині, він і вирішив обрати інший шлях… піти служити у Департамент магічних справ.

Ще нещодавно в Енгаленді не існувало централізованої системи громадського правопорядку - ця функція була покладена на місцеві громади зі своїми дозорними та констеблями, і уряд не брав у цьому прямої участі. І першою професійною поліцією стала Міська поліція, сформована згідно з Актом парламенту, саме звідти і починав свою кар’єру Аморі. Населення Лондерина на той час становило майже два з половиною мільйони мешканців, на яких припадало лише чотириста констеблів і трохи більше чотирьох тисяч нічних дозорних, тому порядок наводити приходилось довго. Нині це відомство називається Службою столичної поліції, а сам Департамент займається виключно справами, в яких можуть бути задіяні чаклуни чи відьми.

І справа вбивства молодшої Арден не була виключенням. Алістер Аморі був впевнений, що не міг вбити дівчину з такого сильного відьомського роду хтось без магічних здібностей, а враховуючи близькість земель фейрі… Це його перша версія, і найголовніша. Бо між магами та фейрі – давня ворожнеча, початок якої було покладено майже тисячу років тому…

Алістер гуляв вузькими вуличками містечка та уважно слухав шепіт та розмови, він сидів тінню у парку, коли поруч пліткували дві жіночки у пишних вбраннях, у кав’ярні він робив вигляд, що цікавиться виключно своїм напоєм та тістечками, поки господиня переказувала все, що знала про загадкове вбивство, своїй клієнтці в чорному чепці – миловидній, але заблідій леді, яка теж зовсім не помічала детектива.

 Так, Алістер Аморі вмів бути дуже непомітним. І носити різні маски… Це не було чарами, це працював магічний артефакт, яких було достатньо у того, хто стоїть на службі столичної поліції. І тепер містяни славного Фаеріленду бачили білявого товстунчика в окулярах.