Пролог

Біжи, Адалін, зупинятися не можна…

Мої підбори гучно стукають по мокрій кам’яній підлозі, і звук розноситься коридором. Поодинокі факели ледве освітлюють шлях, а попереду знову лише темрява. Я вдивляюся в неї, намагаючись розгледіти, де закінчується цей клятий коридор, але не бачу нічого.

Я прискорюю крок. Потім ще трохи. Та він наче не стає коротшим. Скільки б я не йшла, попереду залишається та сама темрява, а коридор тягнеться далі й далі.

Серце калатає десь у горлі. Мені бракує кисню. Я раз за разом повертаю голову, щоб подивитися назад.

Він іде за мною. Чоловік у чорному костюмі. Він не біжить, не прискорює крок. Він просто йде, спираючись на важку тростину. Я біжу з усіх ніг, але відстань між нами не збільшується. Як би швидко я не перебирала ногами, він усе одно опиняється прямо за моєю спиною. Його кроки лунають надто близько.

Мій рух щось гальмує. Я дивлюся вниз і бачу на собі важку білу сукню. До мого волосся прикріплена довга фата. Вона плутається в ногах, чіпляється за виступи на стінах і тягне мене назад. На ходу я намагаюся зірвати її з голови. Пальці плутаються у тканині, шпильки боляче впиваються в шкіру голови.

— Хто ти в біса такий? Що тобі потрібно?! — кричу я.

Мій голос звучить хрипко. Він губиться в цьому тунелі, але відповідь лунає прямо біля мого вуха, ніби чоловік стоїть упритул.

— Адалін… — раз за разом він повторює моє ім’я. — Адалін…

— Облиш мене! 

— Від долі не втечеш, — його голос спокійний, надто впевнений. — Ти будеш моєю. Якщо не в цьому житті, то в наступному.

Хочу закричати, що йому не вдасться мене наздогнати. Що я все одно втечу, хай як мені не було страшно. Та не встигаю…

Я вириваюся із сну і різко сідаю на ліжку.

Груди важко здіймаються, серце стукає об ребра з такою силою, що аж віддає у скроні. Все тіло липке від поту. Ковдра збилася в ноги, а нічна сорочка прилипла до спини. Я дихаю ротом, намагаючись ковтнути якнайбільше повітря, щоб переконатися: я у своїй спальні. Тут немає вогкості підземелля, немає факелів і немає стукоту тростини.

Я піднімаю руки і міцно тру скроні. Пальці тремтять, хоч цей сон у мене не вперше. Він переслідує мене відколи я себе пам’ятаю. З самого дитинства. Набір деталей завжди однаковий: я, біла весільна сукня, нескінченне темне підземелля і чоловік з тростиною. Найгірше те, що уві сні я чітко бачу його обличчя. Я знаю кожну зморшку, колір його очей, форму губ. Але варто мені розплющити очі й повернутися в реальність, як його риси миттєво розмиваються. Вони стираються з пам'яті за секунду, залишаючи після себе лише силует у чорному костюмі та відчуття справжнього страху.

Раніше цей сон снився мені рідко. Раз на кілька місяців, іноді раз на рік. Я звикла вважати його звичайним нічним кошмаром, грою виснаженої уяви. Але останнім часом усе змінилося.

Чим ближче день мого двадцятип'ятиріччя, тим частіше він повертається. Тепер я бачу це підземелля щоночі. Я лягаю спати із острахом і прокидаюся з відчуттям, ніби дійсно бігла кілька годин поспіль. Мої сили на межі.

Я спускаю ноги з ліжка і сідаю на краю. Прохолодна підлога трохи заспокоює лихоманку.

У кімнаті панує напівтемрява. На стіні висить старе дзеркало в дерев'яній рамі. Я дивлюся на свій силует у ньому. Всі в моїй сім’ї знають історію про родинне прокляття. Кожні сто років у нашому роду зникає безслідно жінка. Ні тіла, ні речей, ні жодної зачіпки. І всі ці жінки, якщо вірити старим портретам, були як дві краплі води схожі одна на одну. Вони мали моє волосся, мої очі, мої губи. І всі вони зникали в один і той самий день: у день свого двадцятип'ятиріччя.

До мого ювілею залишилися лічені дні.

Я завжди сміялася з цих розповідей. Казала батькам, що це просто збіг обставин, родинна міфологія, вигадки для привернення уваги. Я відмовлялася вірити в казки про прокляття у двадцять першому столітті. Сучасний світ працює за іншими законами, в ньому немає магії.

Але зараз, сидячи на ліжку в темній кімнаті й відчуваючи, як прискорюється пульс від згадки про стук тростини, я вперше ловлю себе на страшній думці.

А що, якщо це не просто сни? Що, якщо прокляття існує, і наступна в черзі – я?

Історія вже дописана і буде безкоштовною!

❤️Будь ласка, поставте сердечко та додайте її до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення (щодня о 7:00)❤️