Розділ 45.1

Перед моїми очима пливе, тіло почувається занімілим, а нудота стоїть у горлі.

— Привіт, Дінаро, — ласкаво вітається Інес. Мені потрібно кілька секунд або  навіть хвилин, щоб згадати, хто вона така, і що зробила.

Я лежу на підлозі під ліжком, на якому прокидалася стільки разів й слухала скарги про те, що мушу завжди мати при собі силу. Без неї я не зможу вийти з-під контролю та піддатися впливу ліків.

— Як твоє самопочуття? Що болить? — тягне приємний голос. Мої очі ніби розлітаються в різні боки. Тіло смикається. Не знаю, це через землетрус, буревій, блискавку, цунамі чи мене справді судомить. — Розповідай, я обов’язково подбаю про твоє лікування, сонечко.

Я не можу рухатися, хоча всі кінцівки вільні. Інес сідає навпочіпки, її білий халат майорить перед очима, коли жінка раптом проводить долонею по моєму обличчю.

— Ч-ч-ч… — тягне вона, заспокоюючи мене, коли починаю сіпатися та стогнати. Паніка через відсутність контролю над власним тілом змушує тремтіти та задихатися. — Тутешні шокери набагато цікавіші від людських. Деякий час тебе посудомить, люба квіточко, — вона смикає мене за носа, а тоді повільно стягає із себе білі рукавички.

Я починаю згадувати, хто сидить переді мною.

Напівмаг. Напівмаг, що не має жодної сили, оскільки народився від шлюбу звичайнісінької людини та мага на Землі. Заборонений зв’язок. Єдине, що могла Інес, — дихати магічним повітрям.

Чекайте…

На своїй першій п’ятнадцятихвилинній лекції, я змогла довідатися, що цей світ ділиться на п’ять секторів. І на кожному з них панує певна магія: стихій, розуму, перетворень, артефакторії та некромантії. Артефактори вважаються найвпливовішими, бо навіть проарія — їхня робота.

Та ні… До чого це тут? Я не…

На щастя, якщо вірити словам цього договору, ці п’ять секторів більше не перетинатимуть кордони. Страшно уявити поруч якогось телепата. Чи, можливо, вовкулаку.

Я стогну, намагаючись посунутися далі. Пальці смикаються на дерев’яній підлозі.

— Можливо, якби ти випила те, що я дала тобі, я б не була вимушена робити це з тобою.

— Свол… — крекчу, бажаючи вилаяти її, але Інес раптом хапає мене за підборіддя, підіймаючи голову. Я гарчу та скиглю, зустрівшись з нею поглядом. Очі жінки хитрі, на вустах грає щире невдоволення. Вона ставить верхні зуби на нижні, щоб стримати лють чи огиду, поки моїми очима течуть сльози, які не в змозі втримати.

Я знову чую вереск знадвору, який час від часу перекриває грім. Можливо, я пролежала зовсім трохи.

— Свавільні люди нікому не подобаються. Якщо хочеш бути кимось сильним, — вона так міцно стискає моє підборіддя, що починаю панічно хапатися за повітря від болю, — доведеться прогинатися та слухатися.

Вона різко пускає мене, і тіло знову падає додолу. Я кашляю, пересмикнувшись всіма кінцівками. Жінка підводиться, покрокувавши до свого робочого місця, за яке всідається так, ніби довкола все цвіте й пахне.

— То це т-ти… — тремчу, знову заскигливши, —  з-зра-адниця?

— Для когось зрадниця, а для когось вірна служниця, сонечко. Не рухайся і, можливо, в кінці я лишу тебе при собі, як помічницю. Впевнена, твою пихатість зітре трохи побоїв та рубців.

Я раптом схлипую, грудна клітина смикається, а кулаки поволі стискаються. Ні, ні, ні… Жінка щось дістає в полиць, кишень, а тоді б’є ногою по підлозі й одна з дощечок підіймається. Вже тоді вона витягає якийсь предмет.

Не можна втрачати час. Моя свідомість повертається у звичне місце, тому хриплю:

— То як мені тепер тебе називати?

Треба тікати, допоки вся академія не перетворилася на попіл, але як же я піду, коли досі нічого не розумію. Інес. Інес зрадниця. Святий Духу. Хворі рейлі, які приходили до неї по ліки, отримували дозу препарату, який викликав агресію до магії всередині них. Вбивав!

Довкола продовжує тремтіти землі, вода на підлозі мочить волосся та одяг, змушує тремтіти, запал диму стає звичним. У мені достатньо магії, щоб зробити хоча б що-небудь.

— Ну знаєш… Мій батько був магом, а мати звичайною людиною. Не рейлі. Це незаконно, щоб маги проникали на Землю, а до того ж мали такі стосунки з людиною. Батько, схоже, повірив в ту казочку про кохання Святого Духа та Рейлі, яку тобі вчора плів на вушка Люциліан.

Я стискаю вуста, ламаючи те, що змушує тіло тремтіти. Виштовхую цю погань повітрям геть із себе.

— От тільки від подібних пар народжуються подібний мені непотріб. Після мого народження мати злякалася та попросту віддала мене батькові. А він забрав, бо я ж можу дихати цим магічним повітрям! І все. Я просто байстрючка, яку принижували все життя за її походження та нездатність зробити будь-що! Ти думаєш, що рейлі найнижча верства, допоки не зустрічаєш напівмага.

Жінка кривенько усміхається й продовжує:

— Мене назвали Ванессою.

Інес.

У цьому щось є.

— Ванессою Арліам, однак згодом я взяла прізвище Зоренвіт, щоб злитися з натовпом. Це прізвище одне з найпопулярніших у Феєріалі.