Розділ 30.2

Роблю, що кажуть, раптом відчувши, що в тому, що тільки-но зізналася в почуттях немає нічого страшного. Інес навіть не посміялася з мене.

— Я знаю цього хлопця не один рік. Він ще до вступу до академії приходив сюди з коледжу та нав’язувався усім викладачам. Він для мене злий та самозакоханий парубок, якому все мало та мало. Чекає, коли нервова система здасть через постійне недосипання. Деякий час навіть їсти забував, поки я не почала наказувати викладачу з фізкультури занижувати йому оцінки, якщо нехтуватиме фізичною підготовкою, — Інес перевіряє, що я роблю, а тоді сама записує якісь дані до зошита, бурмочучи, які інгредієнти слід придбати.

Час від часу вона прогулюється містом, і я задумуюся, чому б не запропонувати допомогу, щоб втекти. А взагалі лікарка мешкає прямо в медичному корпусі: одна з палат належить їй. Прижилася тут і майже не виходить. Звісно, є відпустки, коли приходять якісь практиканти чи інші медики, однак…

Думки знову несуть мене до Люциліана Хейга, до ранку, коли ледь не втратила обличчя. Схоже, не тільки в мене психічні порушення.

— А чому всі кажуть, що він разом з Мірабель? — веду трохи тихше, схилившись до Інес.

— Ріммер? О, якщо хтось і може бути пихатішим за Хейга, то тільки вона. Пускає по академії будь-які чутки, а всі вірять, бо батьки наказали дружити з дочкою міністра. Їй все сходить з рук.  Хто такий Люциліан, щоб псувати їй авторитет?

Я скидаю шоковані брови:

— Вона каже всім, що він її хлопець, а Люци мовчить? Він отак дозволяє користуватися собою?

Але Інес цокає зубами, вливши мені до миски трохи жовтої рідини, і я продовжую перемішувати вміст, вдихаючи солодкий аромат.

— Йому ж байдуже.

І тоді з мого горла виривається здавлений сміх. Інес киває, стримуючи усмішку, її зелені очі нарешті спокійні, але несподівано у дверному проході з’являється дівчина. Ми з лікаркою змовкаємо, кинувши спокійні очі на темно-руду красуню в чорному береті та понурому тренчі. Мірабель взута в туфлі Мері Джейн та дивиться на нас геть не доброзичливо. Схоже, збирається прогулятися містом.

— Згадай промінчик, ось і сонце, —  шепотить Інес, а тоді стягує з пальців рукавчики.

— Препарати для міністра Ріммера готові? —  веде красуня настільки зухвало, що заводжу очі під повіки. Як пишномовно називає свого татуся, я не можу. Знав би він, що його донечка тут людей вбиває.

— Звісно готові, сонце, — Інес бере до рук паперовий пакунок та простягає мені, щоб передала Мірабель. Я встигаю помітити, як жіночка підморгує мені, і вирішую, що це дозвіл на дії.

Круто обертаюся, зробивши два кроки вперед, а тоді усміхаюся Мірі, простягнувши пакунок.

— Бачу, ти вже не прибиральниця. У знахарі подалася? Чи досі підлогу миєш під кінець робочого дня? — кривенько всміхається Міра, взявши ліки до своїх ідеальних долонь. Я схиляю голову на бік, піддавшись вперед до самого обличчя вогневиці, від якого відлунює тепло. Карі очі іскряться.

— Чула, що ти на юридичному вчишся, сонце. Шкода, бо Люциліану явно більше подобається медицина, і коли я буду мити підлогу в його кабінеті під кінець робочого дня, ми робитимемо такі речі, які в юристів знаходиться в статті про вік сексуальної згоди.

Круто обернувшись, я навіть не дивлюся на обличчя Міри, дозволивши собі переможно рушити до столу з мисочками. Повітря позаду вібрує, але згодом я чую стук підборів та віддалення небажаної гості.

— Сволота, — чую здалеку, і двері захлопуються.

Інес проводжає Міру зацікавленим поглядом, дивиться на мене, а тоді ми обидві заливаємося реготом. Інес робить це стримано, а я ледь не завалююся на неї, зігнувшись навпіл. Мені здалося, чи Інес заводить очі під повіки від огиди? Навіть вона не може стерпіти ту пихату козу.

— Шкода, що я не побачила її фізіономію! — тягну, закинувши голову до стелі. Всередині розливається тепло та задоволення. Хотіла принизити мене, бо не маю навіть копійки? По-перше, це тимчасово, а по-друге, я навіть на дні сяятиму краще за неї.

Руде стерво. Поки я тут, вона навіть спати спокійно не зможе. Ніхто не має права посягати на моє життя чи брати свідомість в лапища якогось наркотику. Це моя свобода та моє тіло. Не надто по-дорослому грати в перетягування хлопця, але я однаково казатиму що завгодно, аби лише вжалити Ріммер.

Взявши в зуби чурас, повертаюся до роботи, роблячи все, що пояснює панночка, яка, виявляється, вміє сміятися. Мені приємно, що змогла підійняти їй паскудний настрій через смерті. Їй слід відвернути увагу хоча б на трошки та згадати, як це: жити.

Мені також варто було б. Останнім часом доводиться виживати й миритися з думкою, що я не зможу підготуватися до наступного нападу сили. Це може статися раптово, і ніхто з магів не в змозі приборкати приступи в рейлі. Окрім Суджі, звісно ж.

Навіть Люциліан помітив у ній щось особливе, а Сон Суджі абсолютно байдуже. Вона пропила цікавить до життя, але тепер також не може стояти осторонь.

— Коли в тебе день народження? — цікавлюся, заклавши пасма волосся за вуха.

— Рівно за двадцять днів.

Криво всміхаюся, бо на той момент маю вже давно бути вдома. Однак Інес мені, як друга мама, тому не можу втекти, не лишивши їй якийсь подарунок на прощання. Вона надто багато терпіла мій огидний характер та нецензурну лайку у свою сторону, поки пручалася та розбивала посуд в цьому кабінеті.