Розділ 23.4

— У нас такого немає. Тобто ми не віримо в це. А взагалі у кожного мага є своя зірка на небі. Вона сяє яскравіше в день нашого народження.

Я обертаюся до Люци, схрестивши руки на грудях.

— І яка ж в тебе зірка? — питаю, аби спитати.

— Адара, — ледь усміхається Люциліан. — З Великого Пса.

Кутики моїх вуст ледь сіпаються угору, коли розтираю плечі. Западає мовчанка, яку хочеться чимшвидше порушити, тому хутко випалюю:

—  Я не думаю, що Мірабель вважає тебе не своїм хлопцем.

Люци кладе стопку книжок на стіл бібліотекаря Лезара.

— Ми не зустрічаємося.

— Ви цілувалися!

— З тобою ми теж цілувалися, — невдоволено кидає Люци. — Тато, якщо що я пішов.

— Дороби статтю, — нагадує Лезар, надпивши трохи кави з глиняного горня, а Люциліан встигає скинути з себе пальто, лишаючись у сорочці. Передає його мені.

— Одягай.

Суплюся.

— Та годі. Ти досі не навчилася регулювати стихію повітря в тілі, а вогневики не мерзнуть.

— Регулювати?.. І я була не при собі, коли ми цілувалися! У мене губи досі білі!

Лезар удає, що не чує цього, заперечно хитаючи головою.

— Ну вибач. Трошки обпік. Наступного разу буду обережніший.

Я обурено пирхаю, схопивши запропонований одяг. Накидаю на себе, ігноруючи те, що він достатньо великий, як для моєї статури, а Люци враз смикає мене за комір трохи загнутого пальта. Поправляє його, ставши непристойно близько, і мене так швидко кидає в жар, що не можу стримати обуреного:

 — Кхм!

— Кхм, — повторює Люци, враз відступивши.

Кидаю переполоханий погляд на Лезара, потім на Люциліана. Схожі. Отже, батько Люци головний бібліотекар, а я тут галасую, що цілувала його сина. Ганьба та сором.

Ми залишаємо приміщення й крокуємо нескінченними доріжками академії. Я кутаюся у пальто, сподіваючись на те, що в конспектах Люци зможу знайти щось корисне. Попри свою нерішучість та покору, він начебто справді розумний, а не лише намагається таким здаватися. Тобто, є хлопці, які мовчать, справляючи враження таємничих романтиків, а насправді дурні. Люци здається мені досвідченим магом, але до жаху скованим.

— А як контролювати температуру тіла? — питаю, зіщулившись від різкого потоку повітря, яке раптом обіймає моє обличчя. Спиняюся, крутнувшись до Люци, і тепер волосся залітає до рота. Люциліан поправляє власні пасма, оглядаючи мої гомілки, що визирають з-під пальта. Або ж думає про своє.

Або розглядає мої ноги.

Або…

Мої ноги? Чому його так сильно цікавлять мої ноги?

Ну довгі класні ноги, що ще?

Класна шия, чуваче. І руки. Ой, я розглядаю його руки? Гарні руки.

— Тут немає нічого складного. Це просто сила думки. Ти повинна розслабити м’язи, навіть якщо дуже холодно. Зосередься на температурі повітря, яке як-не-як є частиною тебе. Оскільки в тобі зараз повно сили, ти можеш використовувати її для регулювання температури та нагрівання тіла. Таким чином сила поволі витрачатиметься й тобі стане легше тримати її всередині.

Згадую, як першого дня в цій академії мене примусово наповнили силою, щоб «активувати». Тоді, через нерви, я цілий день пролежала з гарячкою, а сила зникла. Випарувалася.

О.

— Я думала, так можуть лише вогневики, — опускаю голову на білі кросівки Люци. Тоді на свої.

Однакові, що ж не так? Чи справа в моїх гомілках? Чого він так дивиться?

— Це ж ви відповідаєте за тепло. А в мені тільки повітря. Як я можу регулювати його температуру?

Підводжу очі на Люци, а він лише двічі стукає пальцем собі по скроні.

— Сила думки й розслаблені м’язи. Спершу це забиратиме багато енергії. До речі, завдяки цьому, наприклад, сильні водники, можуть перетворювати воду на лід. Так історично склалося. Припускають, що це через часті шлюбні зв’язки вогневиків та магів повітря. Вам передалася частинка сили. Загалом ти маєш усвідомити факт, що повітря не може заморозити тебе, бо ти і є ним. Варто лише прийняти його. Однак потрібно бути обачною, коли тільки вчишся, бо ще підвисиш температуру до простуди. Не може перенапружуватися. І цей процес також черпає магію всередині. Тобто без сили вогневик не може тримати тепло та пристосовувати до спеки так само, як і маг повітря поглинати холод. От, до речі, зі спекотним повітрям магам повітря важче, бо спеку ви поглинути не можете. Тільки холод.

Я киваю, обійнявши себе за плечі, притискаючи до тіла блокнот з ручкою. Розглядаю ідеальну краватку Люциліана й намагаюся робити щонайменше рухів. Постійно агресивна без сили всередині, але надто рухлива з великою кількістю.

Так завжди.

Мене або немає, або забагато.

На пальті виблискує золотавий герб факультету Вогняного спокою. В руках Люци досі тримає мої книжки, які взяла в бібліотеці. Певно, батько автоматично запис їх на сина або Хейг має право брати, що і коли захоче.