Розділ 22

За годину Рада академію прийняла рішення, що деякий час на практиках за рейлі стежитимуть істинні маги-старшокурсники, а от робота Інес збільшилася втричі.

Трясця.

Після цього я починаю думати про дихання ще частіше. Наступні дві з половиною години мені здається, що от-от збожеволію, втрачу все повітря в легенях, витягну його із себе та засохну, а от Асмодей заборонив поширювати цю інформацію за межами академії та наказав не розводити паніку на її територіях. І начхати, що Остін згорів живцем! Що Суджі вбила Мері, а Бруна ледь не поховала себе в мене на очах!

Це не поодинокі випадки! Це вервечка із закономірностей!

Я хочу поділитися своїми переживаннями, але мені ні з ким це робити. Не звикла показувати емоції серед магів, а тепер вже точно не зможу переступити через себе, бо маю авторитет стерво, тому жодних переживань, слабких емоцій та тривоги.

Принаймні поруч є Суджі. Вона мені не подруга, але… вона хтось. Ми знайомі майже два місяці, багато спілкувалися, скиглили одна одній про свої проблеми. На всіх інших мені байдуже, а їм на мене так само, тому допомоги та підтримки не потребую. До біса їх всіх.

День міста всього за три дні. Головне протриматися, головне не померти, проте це стає дедалі важчим випробуванням.

Снідаючи в моєму ліжку круасаном та незвичною на запах кавою, Суджі поводиться так, наче нічого не було. Вона спокійна й наполягає мені їсти свою порцію, бо згодом почнеться пара, і колишня сусідка піде. Дівчина зв’язала волосся у високий хвіст, вмилася, а тепер спокійно розповідала мені про академічні лабораторії:

— Рейлі надто чутливі до зачарованих речей. Та каблучка, яку тобі дала Мірабель, була виготовлена артефакторами, а у поєднанні з потужними ліками перетворилася на смертельну штуку. Таке й істинного мага з ніг знесе, а рейлі взагалі можуть померти на місці.

Кліпнувши, я раптом осягаю сенс сказано. Я могла… померти? Якесь вулканічне чудовисько прокидається всередині мене, рине кістками до шлунку, а тоді б’є в голову.

— Клята Мірабель! — вскакую з ліжка, рушивши до дверей, але кореянка хутко перехоплює мене за зап’ясток. Так міцно, що ледь не падаю назад на ліжко. Її блідота різко контрастує з моєю смаглявою шкірою. — Ще й Асмодею начхати, бо вона ж багатенька тварюка!

— Що ти робитимеш!? Діно, охолонь! — шикає Суджі, махнувши обома долонями, на яких блищить новий чорний манікюр. Її очі зблискують.

— Не кажи мені охолонути, після того, як мене поцілував вогневик!!! — я так різко смикаю головою, що ідеальні кучері потрапляють до рота та прилипають до нафарбованих блиском губ. Добре, що Суджі подарувала мені набір косметики. Та й не тільки це.

 Виявляється, позавчора вона вчергове виходила зі своїми кавалерами в місто, а вони купляють їй все підряд, за її послуги. Я не засуджую, бо, по-перше, це не моя справа, а по-друге, Суджі останнім часом аж ніяк не легко, а постійний алкоголь у крові тому підтвердження.

Десь в рідній Кореї живе її родина з перекрученими спогадами та улюблена тітка з кроликом. Там лишилися мрії про кар’єру акторки, подорожі світом та щире кохання, а натомість їй всунули роль рабині. Замість того, аби боротися, Суджі плюнула на всіх та вирішила спати з сильним магами та жити їхнім коштом, бо така краса не могла пропадати задарма. А тепер на її плечах вбивство, і я здивована, що вона взагалі досі не пішла в запій та продовжує навчатися, вживаючись у роль покірливої відмінниці.

Я б так не змогла. І тим більше врятувати життя дівчині, яка ледь не поховала себе, а тепер спокійно снідати, ніби давно пропила будь-які емоції. Де й подівся той страх, який переслідував її після вбивства Мері. Заховала його всередині та вже думає про сукню на бал, яка більше сподобається хлопцям, які от-от на коліна почнуть падати, щоб першими вхопити її руку та серце.

Та нігті в неї гострі, а дорога до серця терниста та змучена п’ятьма місяцями страждань. Спати без зобов’язань — це одна справа. Душа при цьому не відкривається. А от одруження та офіційні стосунки — штука надто емоційна.

— Головне, що ти жива! — відрубує Сон Суджі, поки моє серце виривається з грудей. Я люто дивлюся в її чорні очі, підведені коричневим олівцем, а тоді висмикую руку. — Люциліан врятував тебе! Радій та стрибай!

— Кому як не тобі знати, що більшість рейлі саме так і поповнюють свою силу!? Вульгарними втіхами! І вони не завжди цього хочуть. Ось тобі живий приклад!

— Хочеш не хочеш, а померла б, якби не він.

— Не кажи так! — обурено смикаюся, ледь не підстрибуючи. — Ти на чиєму боці взагалі!?

— Стараюся не полишати здоровий глузд, — бурмоче Суджі, повернувшись до сніданку. Невдоволення пробивається крізь кам’яну маску, і я вже бачу, як з дня на день, вона знову почне кричати годинами про власні проблеми в навчанні, перераховувати сотні хлопців, а тоді просто зникатиме вночі «за навчальними потребами» та «задля помочі старшокурсникам».

— Люба Суджі, — різко видихаю, — нагадую, що тільки що на дворі ледве не померла дівчина. Рейлі. Рейлі, яка не змогла стримати власної сили, і кожен з магів землі землі не зміг її спинити. Тільки ти. Чуєш? — розводжу долоні та уважно стежу за пані, широко розплющивши очі. — Це ми затямили, — різко плескаю в долоні, змусивши Суджі сіпнутися. — Далі, трясця! — кожне наступне слово кажу різко та чітко, лишаючи паузи для більшої драматичності: — У мені зараз ледь не переповнений простір всередині, і здається, ніби я будь-якої миті вибухну та вб’ю кого-небудь, прямо як ти, але при цьому я не можу випустити силу, бо не знаю як!!!