Глава 71. Шлях нагору

Залишкова енергія захисних чарів, якими була огорнута кімната Джерела, все ще оберігала Повелителів, що зібралися під магічним щитом, від навколишнього хаосу. Але тріщини продовжували зміїтися по стінах, і некроманти розуміли, що їхня захищеність — тимчасова.

— Треба щось робити, — процідив Васкаедр, стривожено дивлячись на стелю крізь напівпрозорий купол свого заклинання. — Я можу спробувати пробити нам шлях нагору, але тоді доведеться зняти щит.

— Сумнівна перспектива, — пирхнув Шид-Аттар. — Цим ти тільки прискориш неминуче.

— Вся фортеця здригається... — похитав головою Селенор. — Шлях нагору доведеться пробивати у будь-якому разі.

Сандро, медитативно перекладаючи Ловця душ з однієї руки до іншої, мовчки дивився на стіну, мабуть, про щось розмірковуючи. Інші Повелителі також затихли, прислухаючись до тремтіння каменів і далекого чи то гулу, чи то гуркоту.

— Васкаедре, можеш поки що деактивувати заклинання, — нарешті промовив Сандро, затримавши артефакт у правій руці. — Захист кімнати ще тримається, а твоя допомога нам знадобиться пізніше.

П'ятий Повелитель виконав вказівку і повів плечима. Леза коротких кіс, закріплених хрест-навхрест за його спиною, спалахнули в напівтемряві, відбивши слабке світло артефакту. 

— Дивно, я не відчуваю ані краплі втоми, — задумливо зауважив Васкаедр, знову кинувши погляд на стелю. — Хоча з переляку вклав чимало сил у щит, — посміхнувся він.

— Мабуть, я здогадуюсь, чому, — Селенор окинув поглядом некромантів, ніби щось прикидаючи, — але прибережу свої думки на потім. Спочатку нам слід вибратися звідси, бажано, не надто при цьому ризикуючи своїм щойно надбаним життям.

— Згоден. І якщо говорити про ризик, то ми зараз перебуваємо під основною будівлею, тому малоймовірно, що зможемо піднятися нагору звідси — нас завалить камінням, — погодився перший Повелитель, сховавши Ловця душ до кишені, після чого повернувся до Мольтара й Охтара. — Мої знання про планування підземних поверхів вочевидь давно застаріло. Тому питаю вас, як останніх з присутніх тут. Є якісь підземні ходи, якими можна було б відійти якомога далі від наземних споруд?

Десятий Повелитель поглянув на одинадцятого, чий напрям погляду через фізичну сліпоту відстежити було неможливо. Але магічного зору Охтар не втратив.

— Дивись, не дивись, — похмуро посміхнувся одинадцятий до десятого, — але я хоч і знав про твої численні потаємні ходи, але жодного з них не знайшов. Тож розповідай, у нас обмаль часу.

Мольтар лише зверхньо посміхнувся на це, але під уважним поглядом Сандро відвів очі, різко зацікавившись кам'яною крихтою, що з шерехом посипалася на підлогу перед ним.

— Так, поблизу є один хід, — неохоче зізнався він, — веде на південний захід, вихід — за межами стін, у розколині біля підніжжя гір...

— Не впевнений, що ми дійдемо до виходу, нам хоча би вхід знайти, — сухо промовив Дерцкан, простеживши за поглядом Васкаедра, що продовжував зосереджено спостерігати за стелею. П'ятий Повелитель був готовий відновити щит при найменшій ознаці початку обвалу.

— Вхід недалеко, — роздратовано буркнув Мольтар. — Я доведу.

— А може краще все-таки розкажеш? — вкрадливо поцікавився Шид-Аттар, який з відвертою цікавість слухав їхню розмову. — Всяке може статися, раптом ти... не дійдеш, — невинно посміхнувся некромант.

Бурштиново-жовті очі десятого Повелителя розлючено спалахнули. Але його, як решту присутніх, відволік Селенор. Ельф мовчки попрямував до двостулкових дверей, зупинився за пару кроків до них і різко розвів руки в сторони. Обидві стулки з неприємним скреготом каменю об камінь відчинились назовні.

— А ось тепер, схоже, нам знадобиться щит, — тихо промовив четвертий Повелитель, через плече глянувши на інших. — Наскільки я можу судити, руйнування поки що не надто торкнулися цього поверху, але в мене недобре передчуття...

— Що це за погань на підлозі? — Васкаедр стрімкою тінню прослизнув повз ельфа і сів навпочіпки, ледве ступивши за межі кімнати Джерела. — Виглядає безпечною, але...

— Якщо тебе це заспокоїть, вона це не схоже на жодну з відомих мені отрут, — посміхнувся Шид-Аттар, кинувши побіжний погляд на рідину, що заповнила собою всі щілини в підлозі. Некромант безтурботно пройшов далі коридором, хмикнув, підчепив носком чобота один з каменів. — Або минуло дуже багато років після останнього ремонту, або ця рідина руйнує будівельний розчин.

— Якщо так, то в нас ще менше часу, ніж ми думали, — стривожено пробурмотів Селенор.

***

До того моменту, коли зі стелі кімнати Джерела почали падати перші камені, Повелителі вже прямували коридором.

— Цього відгалуження я не пам'ятаю, — похитав головою Мольтар, — мабуть, підземелля розширювали вже після мене. Але якщо моє відчуття напряму не бреше, нам сюди, — він вказав на один з коридорів, що зовні нічим не відрізнявся від іншого.

— Він веде на північ, — зауважив ельф. — Ти впевнений?

— Так, — кивнув десятий Повелитель, — тепер впевнений. І вхід має бути… Десь тут.

— Дуже... точна вказівка, — криво посміхнувся Васкаедр, прикинувши довжину обраного коридору, — нічого, що тут не менш ніж два десятки кроків прямою?

— Без огляду на відгалуження, — додав Шид-Аттар. — Я одну вже бачу.

Мольтар, вираз обличчя якого демонстрував крайній ступінь терпіння і поблажливості до скептично налаштованих сородичів, жестом наказав усім зупинитися і першим пішов коридором — повільно, розставивши руки в сторони. Відстань між стінами була невеликою, і кінчики пальців десятого Повелителя торкалися каменів по обидва боки. Вже за десяток кроків некромант зупинився і повернувся до стіни праворуч від себе. Поманивши до себе інших Повелителів, він пробігся пальцями по вибраній ділянці кам'яної кладки на рівні своїх очей, а потім різко ляснув долонею по одному з каменів, який нічим не відрізнявся від своїх сусідів. Той раптово провалився в стіну, а слідом за ним зрушили й інші камені, формуючи собою арку, а за нею — подобу сходів, що вели кудись вниз.