Глава 64. На землі та в повітрі

Кширр-тасс поруч з ним роздратовано зашипів. Нес-Ашшад розумів причину його обурення, але нічим допомогти не міг: Мортіаль загинула, її душа втрачена, а нежить на стіні та біля пролому упокоєна. Знову підняти її не вдалося — інквізитори якимось чином зуміли позбавити їх цієї можливості. Мабуть, причина ховалася в цьому дивному тумані незрозумілого походження — водночас і магічного, і ні.

Але у них ще був спосіб затримати нападників і дати Повелителю час для використання Вбрання Смерті.

***

Сардуус ясно бачив потік магічного вітру, що гнав червоний туман вгору по стінах. Імперський чарівник непогано скоординував свої дії з інквізиторами. Принц скреготнув зубами, помітивши, що захисні заклинання Мартіолуса також все ще діяли, хоч і не на повну силу. Безперечно талановитий маг. Якщо він зумів досягти такої могутності, отримавши підготовку лише недолугої столичної школи, то яким діамантом він засяяв би при дворі короля-мага?.. 

Подумки відмахнувшись від поставленого самому собі риторичного питання, Сардуус скерував килим убік, щоб описати коло й дати собі та чарівникам, що летіли за ним, можливість роззирнутися уважніше.

Сіро-червоно-чорна хвиля латників та інквізиторів ринула через пролом до двору фортеці. Там їх зустріли залишки нежиті – надто незначні, щоб становити серйозну небезпеку, але достатні для того, щоби затримати на деякий час.

***

Корона пам'яті торкнулася розуму Суртаза, коли він у супроводі трьох умертвів летів до центральної вежі. Звивисті коридори фортеці не давали можливості набрати значну швидкість, тому несподіване видіння, що затьмарило його свідомість, не надто сповільнило рух ліча.

Підкорившись підказці артефакту, Повелитель виставив перед собою скелетовані руки, але замість них побачив бліді вузькі долоні з довгими тонкими пальцями. Вони були витонченими, майже жіночими, зовсім не схожими його за життя. Наступне видіння помістило до його — чужих — рук череп і сферу розміром з невелике яблуко, зсередини осяяну холодною зеленню.

Суртаз вже бачив цю річ, коли спостерігав за ритуалом перетворення В'єррна на умертва. І сам використовував під час створення привидів. Це був Ловець душ. І сяяв він тому, що всередині нього була чиясь душа. Видіння знову змінилося — артефакт зник, у долонях залишися тільки череп із зеленими відблисками в глибині очниць.

Розум Суртаза схопився за підказку, в якій зрозумілим поки що було тільки одне — йому потрібен Ловець душ. Один такий зберігався в його покоях — на щастя, летіти до них було не так вже й далеко — достатньо піднятися поверхом вище.

Відчувши настороженість умертвів, некромант сповільнився та наблизився до вузького стрілчастого вікна. Одного погляду крізь нього було достатньо, щоб зрозуміти — до внутрішнього двору вже увірвалися інквізитори.

***

На подив Вайата, у дворі було зовсім мало нежиті. Втім, отець-інквізитор не сумнівався: всередині самої фортеці на них чекає чимало небезпек. Ті ж вампіри — вразливі для сонячного світла, в напівтемряві фортеці вони стануть небезпечними супротивниками.

Інквізитори та латники, що знаходилися поряд з ними, швидко усвідомили, що задачею нечисленних зомбі та скелетів було стримати їх, а не вигнати за межі стін. Піднявши погляд на вежу, що височіла над дальнім кінцем присадкуватої фортеці, Вайат зрозумів — чому. Стіни башти пішли примарною брижею. Один раз, другий, третій. Запідозривши чергову капость, отець-інквізитор торкнувся склянки зі священним туманом, що висіла на його поясі.

Кам'яна кладка вежі викинула у двір десятки сріблястих ниток. Перелетівши через дах фортеці, вони коротшали, набували об'єму та вигляду людських постатей. І серед цих примар Вайат побачив... Хлопця-послушника, що зустрів його в монастирі того дня, коли він став отцем-інквізитором.

Заревівши від священної люті, що яскравим полум'ям спалахнула в його душі, Вайат відчув приплив сил, подібного до якого він ще ніколи не відчував. Він кинувся навперейми найближчому привиду, витягнув вперед вільну руку, і щойно потвора стала осяжною для удару — вона розвіялася димом від дотику отця-інквізитора.

Засвистіли, заклацали батоги флагелантів. Кілька випадкових ударів припали по руках і плечах Вайата, але болю він не відчув.

***

Пролітаючи над двором, Сардуус мимоволі напружився, вишукуючи спектрів серед привидів внизу. Але їх або просто не було, або некроманти вирішили не ризикувати рідкісними істотами, щоб використати їх безпосередньо проти магів. Хай там як, розмірковувати часу не було — відсутність лічей на ближній малій вежі з лишком компенсувалося їхньою присутністю на великій центральній. Також кілька могутніх мерців було і на дальній малій вежі, але вже знайомі зелені сфери, що летіли з того боку, легко збивалися зустрічним ударом вогняними кулями. З центральною ж вежею все було значно складніше. Хоча б тому, що невдовзі з'ясувалося: для бою у дворі було задіяно не всіх привидів.

Сріблясті нитки знову виринули зі стін великої вежі, але тепер вони простягнулися вгору — навперейми чарівникам.

Принц різко увів килим вгору. Ринувши у холодну височінь наввипередки з привидами, що вже почали набувати осяжної форми, Сардуус кинув через плече заклинання вогняної стіни. Хвиля полум'я, розплескавшись за його спиною, з ревом поглинула нежить, що не встигла повернути собі безтілесність. Зиркнувши назад, принц переконався у відсутності переслідувачів, після чого плавно вирівняв килим і, коротко вдихнувши й видихнувши, спрямував його назад, до землі.

***

— Летить прямо на нас, — прошелестів один із сур-тассів.

— Тим гірше для нього, — Нес-Ашшад видав зловісний смішок і з хрускотом стиснув у кулаці останні глиняні амулети, збираючи всю доступну йому магічну енергію для удару.

***

Ловець душ знайшовся швидко, і Суртаз знову летів коридорами наземного поверху у бік центральної вежі. На його шляху все частіше траплялися вампіри. Змушені нудитися в очікуванні, поки нападники вийдуть з-під захисту сонячних променів, бліді шелір ховалися в тінях і проводжали Повелителя стривоженими поглядами.