Глава 60. Перший хід

Минуло п'ять днів, сповнених напруженістю, недовірою і готовністю завдати удару, якщо хоча би хтось із сусідів надасть для цього щонайменший привід. На подив і деяке полегшення Сардууса, обоз інквізиторів незабаром прибув, а самі вони майже не покидали облюбоване плато. Втім, від очей мага не приховалося те, що їхні вартові спостерігали не лише за перевалом, а й за табором чарівників, межу якого окреслювали вартові-ракшаси.

Вайат, демонструючи зовнішню байдужість до сусідства з чаклунами, внутрішньо відчував себе туго натягнутою струною. Що довше він спостерігав за Ґунтадом, тим чіткіше розумів: з ним дійсно щось не так. Але вагомих доказів цього не було, крім незрозумілого відчуття, що хтось інший дивиться очима його помічника, говорить його голосом, керує його тілом. Наче й робить все правильно і все те, що завжди робив Ґунтад, але з невловимою ноткою фальші.

Вайату ще не доводилося стикатися з одержимими, він ніколи не вистежував і не полював на демонічних маріонеток. Але зважаючи на те, якими довгими та задумливими поглядами час від часу Ґунтада обдаровував Толб, підозри очільника флагелантів ставали дедалі сильнішими. Але доказів у нього, мабуть, також не було.

Поки що.

Від самого початку послушництва всім майбутнім ченцям та інквізиторам наставники не втомлювались повторювати: їхня віра — це непорушний захист від демонічних чарів. Привселюдне оголошення одного з братів-інквізиторів одержимим стане серйозним ударом, здатним похитнути моральну рівновагу всього Братства Світла.

Випробування, через яке не хотілося проходити напередодні битви з небезпечним супротивником — пліч-о-пліч із союзниками, що не заслуговують на довіру.

З огляду на обставини, Вайат вирішив, що розбереться із ситуацією вже після того, як повернеться до монастиря. Якщо за цей час Ґунтад не викриє себе. Якщо вони обидва взагалі виживуть. Але це був ризик, на який отець-інквізитор йшов свідомо. Кращого виходу він не бачив.

***

Імперське військо прибуло наприкінці п'ятого дня з моменту появи інквізиторів, і Сардуусу відразу було вручено послання із запрошенням на нараду. Коли принц прийшов до намету Імперії, всередині, крім неї самої, вже були присутні придворний маг, головний інквізитор і ще кілька не знайомих Сардуусу воїнів, навскидь — паладин, арбалетник і латник. Вочевидь, то були командири відповідних підрозділів.

Було вирішено напасти на світанку, і принц анітрохи не здивувався тому, що його ракшаси мали йти на вістрі атаки. Магам Імператриця відвела роль підтримки та заміни облоговим машинам, що загалом не суперечило планам Сардууса, тому він не заперечував. Та й загалом чарівник під час наради скоріше спостерігав за Вайатом, нарешті отримавши можливість побачити його на власні очі. Головний інквізитор виявився несподівано молодим, виглядав втомленим і не демонстрував відкритої ворожості до принца. І хоча Сардуус вже встиг оцінити ступінь наївності та необачності власної пропозиції зустрітися під час перебування в столиці Імперії, у його душі ворухнулася обережна надія на те, що до відкритої конфронтації з приводу артефактів справа не дійде.

Вайат виглядав кмітливим та врівноваженим. Втім, піймавши його погляд і помітивши в його очах швидкоплинну тінь яскраво-червоного відблиску, принц жваво уявив, яким безжальним фанатичним чудовиськом стане отець-інквізитор, коли впаде у свій бойовий транс. Сардуус нагадав собі про зачистку, влаштовану за наказом Імператриці в магічній школі Сонцеграда. Він був присутній під час оголошення наказу — цього гіркого та принизливого нагадування про справжні межі їхньої самостійності.

Принц бачив безсилий гнів, прихований під маскою холодної покірності на обличчі Сайреса. Короля, який нічим не міг допомогти своїм підданим, що були приречені на болісну смерть з волі могутньої союзниці. Сардуус пам'ятав, як брат, із властивою йому палкістю, намагався переконати батька не підкорятися. Очікувано невдала спроба.

Клятва, дана першій Імператриці їхнім далеким предком, першим королем-магом, непорушна, адже нею скріплено зв'язок їхнього народу з Джерелом. Так сказав тоді батько. І з гіркотою додав, що якби великий Сайдеус у своїй нескінченній мудрості знав, чим це пізніше обернеться, то напевно знайшов би якийсь інший спосіб протистояти ельфам у боротьбі за Золоте джерело замість того, щоб укладати союзний договір з першою правителькою Імперії.

Тому, при погляді на втомлене, спокійне до байдужості, обличчя молодого інквізитора, Сардуус бачив лише чергового звіра. Пса, якого поки що тримають на ланцюгу.

Маг вкотре докорив собі за недозволену слабкість та марну надію. За те, що взагалі міг подумати про можливість домовитися з тим, хто тільки й чекає на дозвіл його вбити. А потім пообіцяв собі не надто ретельно стежити за тим, чиї тіла палатимуть у вогні його заклинань під час штурму.

***

Крижаний туман, що спустився з гір, дряпав шкіру тисячею дрібних пазурців в марній спробі ковзнути ними під ретельно запнуте вбрання. Сардуус зіщулився, разом зі своїми магами чекаючи осторонь і спостерігаючи за тим, як повільно й шумно армія Імперії вишиковувалась у бойовий порядок. А коли це нарешті закінчилося, ракшаси навмисне неквапливо, сповільнившись до швидкості пересування звичайних людей, попрямували в бік перевалу. За ними пішли латники з інквізиторами. Потім виступили арбалетники. Десяток імперських магів верхи на буйволах. Кінний загін паладинів та сама Імператриця.

Принц недбало махнув рукою. Підскочили слуги, спритно розкотили на землі килими. Навіть у передсвітанкових сутінках було видно, наскільки яскравими та барвистими були їхні візерунки, а китиці з вовняних ниток по краях — довгими та пухнастими. Видихнувши хмарку пари, Сардуус першим ступив на свій килим, вибагливо витканий золотом та сріблом. Сів, схрестивши ноги. Заплющив очі. Зосередився. Відчув, як по ворсу килима пробігли брижі, ніби легкий вітерець торкнувся поверхні води. Рідкісний і цінний артефакт пробудився, плавно піднімаючи свого власника над землею.