Глава 57. Мученик

На скромну думку Васкаедра, покої Шид-Аттара були дуже примітним місцем. Невгамовний розум третього Повелителя залишився таким і в посмерті, тому інтер'єр збудованої ним анфілади кімнат нагадував щось середнє між лабораторією, бібліотекою та катівнею. Втім, якщо сама обстановка у Васкаедра нарікань не викликала, то відчуття нескінченності аркового коридору нервувало. У світі Джерела це було цілком реальним, принаймні так про це відгукувалися інші Повелителі — з тих, хто хоч раз ризикнув зазирнути сюди без запрошення.

Васкаедр був єдиним, хто такого запрошення не потребував. Він не вважав себе близьким другом Шид-Аттара і взагалі схилявся до думки, що подібне явище взагалі відсутнє у світогляді цього некроманта. Але якщо й існував у світі Джерела хтось, хто максимально наблизився до цього статусу, то це був п'ятий Повелитель Шалластхадара. І тепер, оглядаючи одне приміщення за іншим, він гадки не мав, куди міг подітися господар покоїв.

Втім, надто довго огляд все ж не тривав. У дев'ятій чи десятій кімнаті увагу Васкаедра привернуло ледь чутне порипування мотузки. Пошукавши поглядом джерело звуку, п'ятий Повелитель побачив цікаву картину.

Оголений до пояса Шид-Аттар звисав головою вниз з поперечної перекладини, перекинутої між двома стовпами. Підвішений за праву ногу, ліву некромант зігнув у коліні та повільно повертався навколо осі, заклавши руки за спину. Якщо когось і могла здивувати подібне видовище, то явно не Васкаедра — він вже встиг подивитися на всяке. І тепер, придивившись, п'ятий Повелитель зазначив, що обличчя Шид-Аттара зберігало байдуже-відсторонений вираз і, найголовніше, було блідим. Виходить, він висів недовго, тож все було під контролем. А вже схильність його друга до різного роду експериментів, що часом доходили до відвертого самокатування, була загальновідомим фактом.

Безшумно, намагаючись не потурбувати некроманта, п'ятий Повелитель підійшов ближче. Тонкі риси обличчя повішеного на мить викривилися у болісній гримасі.

— Шиде, — тихо покликав бойовий некромант. — Допомога потрібна?

— Якщо ти не помітив, — процідив третій Повелитель, — я медитую.

— Я так і зрозумів, — хмикнув Васкаедр і підняв з підлоги натільну сорочку, після чого закинув її на раму диби, що стояла поруч — до мантії, яка вже там висіла. — Що ти знову вирішив забезпечити собі... 

Некромант на мить замовк, кинувши погляд на повішеного, що продовжував обертатися. Тільки тепер він побачив, що руки Шид-Аттара були зв'язані за спиною, 

— Хм… Різноманітніші відчуття.

— Ти чудово знаєш, що я був би радий цього не робити, — третій Повелитель різко видихнув крізь зуби зі звуком, схожим на шипіння розлюченої змії. — Але потрібно більше енергії.

— Ніхто від тебе цього не вимагає, — Васкаедр недбало сперся на дибу. Ця млява суперечка встигла набриднути йому ще минулого разу, коли Шид звично виривав собі нігті на лівій руці. — Достатньо вже того, що ти забираєш на себе більшу частину болю, коли зростає навантаження на Джерело.

— Недостатньо, — коротко відповів повішений. — Коли я... звикаю...

— Так-так, я пам'ятаю, — мученицьки закотив очі п'ятий Повелитель, — тривалий та одноманітний біль не відновлює твої сили. Але тобі не здається, що це... — він різко махнув рукою, вказавши на поперечину, — вже занадто? Чи ти все-таки вирішив перевірити, чи не стали ми, раптом, звичайними смертними через викривлення Джерела?

Шид-Аттар зневажливо пирхнув. Його обличчя, знову повернене до Васкаедра, демонструвало смиренну терплячість навпіл з роздратуванням.

— Гаразд, не заважатиму... медитувати, — знизав плечима ер'єт-тасс за деякий час мовчазного спостерігання і відійшов від диби, намірившись йти геть. — Хоча мені цікаво, як ти збираєшся злазити звідси...

Кинувши побіжний погляд на повішеного, що вкотре повернувся до нього обличчям, некромант зупинився. З-під заплющених повік Шид-Аттара текла кров, а бліда шкіра набула незвично багряного відтінку.

— Шиде?

Третій Повелитель ніяк не відреагував. Васкаедр повернувся до нього, сів навпочіпки, щоб їхні обличчя опинилися на одному рівні, та обережно торкнувся плеча повішеного, зупинивши черговий оберт його тіла. Знову жодної реакції.

— Агов, так не цікаво, — зітхнув п'ятий Повелитель. — Я хотів подивитися, як ти звільнятимешся без сторонньої допомоги.

Васкаедр підвівся і повернув некроманта спиною до себе. Підхопивши Шид-Аттара під зв'язані кисті та передпліччя, ер'єт-тасс вільною рукою дістав із поясних піхов видовжений серпоподібний клинок і рубанув по мотузці, на якій той був підвішений.

— Якби ти був важчим чи вищим, — пробурмотів Васкаедр, обережно опускаючи друга на підлогу, — так легко все б не обійшлося…

З цими словами він розрізав мотузку на руках непритомного некроманта і притулив його спиною до одного зі стовпів.

Сівши поруч, п'ятий Повелитель деякий час спостерігав, очікуючі на перші ознаки регенерації — вона була властива Шид-Аттару після поповнення сил. Але шкіра сур-тасса все ще залишалася багряною, а кров хоч і не текла вже з-під заплющених повік, але тепер почала струмити з носа. Знову зітхнувши, Васкаедр ущипнув себе за руку — сильно, з поворотом — і, скривившись, зазначив, що повіки Шид-Аттара здригнулися. Чужий біль завжди діяв безвідмовно. При цьому п'ятий Повелитель вкотре пошкодував, що болісні відчуття від втрати Джерелом енергії вже не надто допомагали сур-тассу відновити сили.

— Шиде, — тихо покликав він, — ти як?

— Живий, як бачиш, — саркастично посміхнувся Шид-Аттар. Повіки некроманта злиплися від крові, і йому знадобилося кілька незграбних рухів, щоб протерти їх і розплющити очі.

— Довго тобі доведеться відновлюватись, — зауважив Васкаедр.

— Дурниці... півгодини, не більше.

— Невже не такі радикальні методи вже не працюють?

— Працюють, — третій Повелитель сплюнув на кам'яну підлогу згусток крові. Під його похмурим поглядом бура маса замерехтіла холодним зеленим сяйвом і зникла. — Поки що.