Глава 55. Два принци

Королівський палац був занурений у сон, але самому правителю не спалося. Схрестивши ноги, Сайрес сидів на ліжку серед десятка розшитих золотом оксамитових подушок. Задумливо підперши підборіддя, він водив кінчиком пальця по прикрашеному вигадливим візерунком краю срібної тарелі, що висіла в повітрі перед ним. Відполірована до блиску поверхня відкидала невірні відблиски у світлі магічних світляків, що кружляли високо під склепінчастою стелею. Зітхнувши, король легким рухом руки поманив до себе вузькогорлий глиняний глечик, що стояв неподалік — на столику.

Йому не подобалося те, що він мав зробити. Але шлях, обраний сотні років тому, вимагав від нього конкретних дій, навіть якщо спричинені ними події викличуть чимало пересудів серед його підданих.

— Що ж, час тобі повертатись, мій старший сину…

Король хмикнув, наливши на таріль трохи води та повернувши глечик на місце. Срібна посудина піднялася вище, і Сайрес легенько видихнув. Поверхня води пішла брижами та повільно потемніла, створюючи у короля-мага звичне відчуття бездонного колодязя, на дні якого виднілися якісь образи. Примружившись, маг затамував подих і наблизив обличчя до срібної тарелі, щоб роздивитися краще.

***

Сартімус з почтом зустрів брата за межами свого табору, щоб кільце захисних заклинань не викривило портал зі столиці Імперії до околиць Долини туманів. Навіть в вечірніх присмерках широкоплеча фігура спадкоємця престолу виділялася на тлі магів, що його супроводжували, і, на думку Сардууса, подібна міцна статура більше личила б воїну. Але зовнішність оманлива — старший син короля був вельми вправним та могутнім чарівником.

— Брате мій, я не чекав, що ти так скоро прибудеш, — Сартімус першим виступив назустріч.

— Я на це навіть не сподівався, — коротко посміхнувся Сардуус, все ще не вірячи тому, що нарешті вирвався з полону похмурих кам'яних стін імперської столиці.

Брати міцно обійнялися. Попри певне суперництво, ворожнечі між ними не було.

— Ходімо, — махнув старший принц, — гадаю, твої самі розберуться, де стати. Ельфи настільки були раді позбавитися мене, що забезпечили припасами, яких нам усім вистачить на пару місяців стоянки.

— І як пройшла твоя... місія? – обережно поцікавився молодший принц.

— Та я там що був, що не був, — у тоні Сартімуса почулася усмішка, — не знаю, навіщо батько мене туди заслав, адже радники все вирішили самі. А я тільки й робив, що... милувався місцевими… рельєфами, — маг обернувся і підморгнув, — в очікуванні, коли вирішиться питання про чергове постачання чогось там.

Сардуус посміхнувся у відповідь, чудово знаючи: до рельєфів, які цікавили старшого принца, напевно додавалися ще й гострі вуха та довге біляве волосся. Чим Сартімусу припали до душі холодні та гордливі ельфійки — Сардуус гадки не мав.

Тим часом маги дісталися шатра, що височів в центрі табору. Молодий ракшас, що стояв біля входу, побачив господаря і шанобливо схилив вкриту короткою рудою гривою голову, а потім підняв полог. Брати пірнули всередину намету, де пахло прянощами та кальянним димом. З тихим шелестом полотнище за їхніми спинами повернулося на місце, і візерунок тканини м'яко замерехтів рунами захисних заклинань.

— А тепер, коли ми наодинці, — Сартімус опустився на розстелений на землі та засипаний подушками килим і жестом запропонував молодшому брату зробити те саме, — скажи мені... Що взагалі коїться? Може, хоч ти поясниш, чому батько направив тебе воювати, а мене — на переговори?

— Я думав, він тобі пояснив — здивовано відповів Сардуус, влаштовуючись серед подушок. — Мені він сказав, що нам з тобою потрібна практика в тих сферах, де ми слабкі.

— Ти сам у це віриш? — пирхнув спадкоємець престолу.

Маг знизав плечима, почуваючись доволі ніяково під допитливим поглядом старшого брата. До того ж, Сардуус гадки не мав, як тепер виконати доручення батька з огляду на наявність поряд старшого брата.

— Хай там як, іншого пояснення у мене немає, — просто відповів він. — Ти чудово знаєш, наскільки я не люблю воювати. Тож запевняю тебе – я сюди не рвався.

— Я знаю, — зітхнув Сартімус. — Я теж був у рідкісному... — чарівник саркастично посміхнувся, — захваті, коли дізнався про своє неймовірно важливе дипломатичне доручення. Але тепер, коли воно виконане, я нарешті там, де насправді маю бути. Тож, гадаю, все вдасться найкращим чином.

— Я радий, що ти настільки швидко впорався, — Сардуус втомлено потер перенісся. — Хоча б тому, що поза межами досяжності імперської гостинності я зможу нормально виспатися.

— Знову безсоння? — старший принц, що вже відволікся на підготовку кальяна, кинув на брата уважний погляд.

— Як завжди, — розвів руками той.

— До прибуття імперських війск ще приблизно тиждень, — Сартімус пальцем приманив прикрашену тонким різьбленням дерев'яну скриньку, а коли та підлетіла — почав зосереджено копирсатися в її вмісті. — Встигнеш відпочити.

— Сподіваюся, — зітхнув Сардуус, спостерігаючи за тим, як його брат почав змішувати в плошці ароматні трави. Їхній перелік недосвідченому магу здався би геть довільним та непередбачуваним, але молодший принц відмітив — в останній момент Сартімус додав кілька заспокійливих інгредієнтів для кращого сну. Та й взагалі, з моменту, коли маг востаннє бачив цю скриньку, кількість та різноманітність її вмісту явно збільшилась.

— Ось за що я люблю ельфів, — усміхнувся спадкоємець, простеживши за його поглядом, — так це за можливість поповнити запаси. Недарма ж у них – найкращі травники.

Додавши до плошки трохи меду, Сартімус акуратно переправив суміш до чаші кальяна. За кілька хвилин затишного мовчання під куполом намету з'явився димок, що додав кілька нових ниток до канви вже наявних ароматів.

— Як поводяться некроманти? — голосу Сардууса вторило мірне булькання.

— Протягом тієї доби, що ми тут стоїмо, — спадковий принц передав йому мундштук, — все підозріло тихо. Мене це... насторожує. Дозорні ракшаси повідомляють про привидів на кордоні. Якось дивно... Чому не вампіри? — і додав, не чекаючи відповіді: — Хоча значнішою дивиною мені здається відсутність туману.