Глава 50. Шляхетний посланець

Зимове сонце, що схилилося до заходу, в цей день було несподівано яскравим. У його променях, що струміли крізь вітражне скло, оздоблення королівських покоїв відігравало всіма відтінками розкошів. Виблискував і переливався шовк балдахіна. Муарово мерехтів темний оксамит численних подушок. Парча ковдр, накидок та килимів то тут, то там спалахувала золотом і сріблом. А витончене узголів'я ліжка з відполірованого до блиску дерева, здавалося, випромінювало власне світло. Побулькування кальяну та ароматний димок, що раз по раз здіймався до високої стелі, служили фінальними штрихами до майже осяжного відчуття ніги та лінощів.

Але всього цього не відчував ошатно вбраний чоловік, що сидів на підлозі, вкритій коштовним килимом ельфійської роботи.

Вдихнувши нову порцію диму з кальяна — встановлений на подушці, той висів поруч у повітрі — він повільно випустив її через ніздрі. Потім найлегшим магічним дотиком надав хмарі форму кулі та, утримавши її на рівні очей, подивився на просвіт. Похмуро хмикнув і змахнув рукою, розвіюючи дим і відправляючи його вгору. А потім — і сам повільно розтягнувся на шовковистому ворсі килима, ковзаючи поглядом по вигадливому розпису склепінчастої стелі. Його багаторічний досвід віщування був недосяжним для більшості смертних, але навіть йому, королю-магу Сайресу, все ще не вдавалося скласти цілісну картину майбутніх подій.

Мережа охоронних заклинань повідомила чарівнику про наближення відвідувача. За один удар серця джини, що стояли на варті біля дверей, подумки звернулися з питанням, чи слід його пропускати. Сайрес дозволив, він чекав на свого гостя. Двері відчинилися майже безшумно.

— Батьку, ти кликав мене, — інтонація того, хто говорив, була наполовину запитальною, наполовину ствердною. Король-маг останнім часом нечасто бачився зі своїм молодшим сином.

— Так, Сардуус, підійди, — неквапливо промовив він, не відриваючи погляду від стелі. Провів долонею по килиму поруч із собою, вказуючи місце для принца.

— Щось сталося? — той наблизився і вмостився майже впритул, схрестивши щиколотки та легенько спершись зап'ястями об коліна.

— Зараз — ні, — ледь помітний рух, і мундштук кальяна знову ліг у праву руку Сайреса. — Але в майбутньому... станеться.

— До речі, про майбутнє, — усміхнувся Сардуус. — Мені відкрилося, що одна з твоїх наложниць збирається сьогодні потішити тебе новиною про майбутнє народження сина. Мої вітання, батьку.

— Народження... сина?.. — меланхолійно озвався король-маг. Він видихнув дим і плавним жестом надав йому форму завіси, що повисла в повітрі на відстані випростаної руки над його обличчям. — Ні, це буде донька, і вона помре ще немовлям, — недбалий рух, і напівпрозорий серпанок повільно здійнявся до стелі. — До того ж, двох синів мені цілком достатньо.

Нарешті Сайрес повернув голову і поглянув на молодого мага. Трохи розкосі, доволі темні синьо-зелені очі його молодшого сина затуманилися, а на пещеному обличчі зі шляхетно правильними рисами застиг тривожний вираз. Іноді король-маг шкодував, що спадкоємцем трону був не Сардуус, обдарований не лише магічним талантом та стриманою і розважливою вдачею, але й потужною природною схильністю до віщування. Молодший син був до болю схожим на нього самого у далекому минулому. Тоді як старший син, спадковий принц Сартімус, був прямолінійнішим, впертішим та завзятішим… І дещо розпещеним своїм становищем. Порівняння таких схожих зовні, але настільки ж різних всередині синів, викликало у короля-мага надто багато непроханих спогадів.

— Сардуус... — тихо покликав він.

— Батьку, — молодий маг здригнувся і кілька разів кліпнув повіками. — Вибач, я... відволікся.

— Що ти побачив? — м'яко поцікавився Сайрес, підводячись на лікті.

— Дивні образи, — зітхнув молодший принц. — Промені сонця, що розчиняються в тумані. Хрускіт кісток під ногами та запах диму.

Король-маг кивнув своїм думкам. Картина майбутнього в його розумі отримала ще один відсутній шматочок.

— Тобі це про щось говорить? — Сардуус розгублено почухав підборіддя, але відразу схаменувся і, пригладивши коротку темну борідку, надав їй первісний бездоганний вигляд.

— Так, — похмуро відповів король, сівши навпроти свого молодшого сина та повністю віддзеркаливши його позу. — Настають складні часи, але ми ще можемо... пом'якшити наслідки майбутніх подій. І у зв'язку з цим для тебе є завдання... — він замовк, знову затягнувшись новою порцією ароматного диму і повільно видихнувши його. — Днями ти поїдеш до столиці... — Сайрес скривив губи в сардонічній посмішці, — наших союзників. Імператриця збирається завдати некромантам останнього удару.

— Останнього — для кого? — обережно спитав принц.

— Для некромантів, гадаю, — пролунала байдужа відповідь. — Ти маєш їй у цьому допомогти.

— Батьку, пробач мені сумніви у твоїй мудрості та прозорливості, але... — Сардуус на мить завагався, — чи не буде мій брат кращим помічником?

— О, твій брат із натхненням і радістю виконав би це доручення, — зітхнув король-маг. — Руйнування твердині некромантів напевно стала би справжньою окрасою переліку його діянь, як наслідного принца, — Сайрес знову затягнувся ароматним димом суміші з кількох десятків рідкісних трав та магічних компонентів. — Але сьогодні вранці він відбув із дипломатичною місією до ельфів Срібного джерела. А це, сам розумієш, надовго, — додав король із тонкою усмішкою.

— Дипломатія та Сартімус?.. — хмикнув принц. — Сподіваюсь, після його візиту ельфи не оголосять нам війну. З них станеться ще й захоплення Золотого джерела заразом пригадати, це ж сталося лише півтори тисячі років тому…

— Я поставив перед ним цілком посильні завдання, — заперечив король. — А подобається це йому чи ні — справа другорядна. Навіть правителям доводиться робити те, що велить обов'язок, а не власні вподобання, — видихнувши кілька димних кілець поспіль, Сайрес додав: — Я б навіть сказав, що правителям — в першу чергу... Не всі питання можна вирішити силою, і Сартімус має це зрозуміти. До того ж, його супроводжують досвідчені радники, вони направлять твого брата вірним шляхом.