Глава 49. Дивні сни

— Що значить — готується до нападу? — Суртаз клацнув скелетованими пальцями. Від несподівано різкого і гучного звуку Мортіаль здригнулася.

— Про це повідомили вампіри, — жінка зітхнула, окидаючи поглядом стоси фоліантів і гори сувоїв навколо ліча. — Останніми днями у столиці Імперії підозріле пожвавлення. І один з наших спостерігачів підслухав розмову вартових про те, що оголошено загальний збір.

— Ці вартові не зробили ласку і не повідомили терміни проведення цього збору? — саркастично поцікавився Повелитель.

— Ні, — у відповідь Мортіаль криво посміхнулася. — Але ця новина підтверджується спостереженнями наших шпигунів у інших районах. Вони повідомляють, що чимало інквізиторів з віддалених монастирів прямують до столиці. Серед них багато тих, хто має досвід боротьби з нежиттю.

— Кепсько... — прошелестів Суртаз, задумливо погладивши корінець причепленого до пояса гримуара.

— Схоже, вони готуються до чогось дійсно серйозного, якщо наважились ризикнути власною безпекою, — кивнула ер'єт-тасс, — на сході та північному сході Імперії почастішали напади демонів. Причому настільки, що нинішній бойовий лідер — наступник Ірілатассара — особисто вирушив до одного з монастирів. І схоже, що тепер на нього теж чекають у столиці. Ще наші спостерігачі чули, що в інквізиторів щось трапилося з кимось із високопосадовців, але докладніше про це поки що дізнатися не вдалося.

— Зрозуміло... Я так розумію, що це не все?

— Ще чутки ходять... Що на допомогу Імператриці прибудуть маги. Але це поки що не підтверджено. Спостерігачів у Сонцеграді у нас немає, — Мортіаль розвела руками, — а на околицях міста все спокійно.

— Не думаю, що король Сайрес дуже поспішає на допомогу Імператриці, — зауважив Суртаз. — Хіба що вона знайшла спосіб натиснути на нього. Дійсно, ці чутки слід взяти до уваги, — за цих слів він згадав про події в школі, але не став озвучувати свої думки.

— Якщо з імперським війском прийдуть маги... — некромантка мерзлякувато повела плечима, не закінчивши фразу. — Воїнів можна отруїти й проклясти, інквізиторів — перебити на відстані чи завалити кістками та м'ясом, але магів...

— Можна розділити, налякати й позбавити сили та концентрації, — холодно заперечив Повелитель. — Потрібні спектри. Пошуки обдарованих дали результати?

— На жаль, — Мортіаль сумно похитала головою. — Ірілатассар випалив усі хоч скільки-но значущі гілки некромантських родів. З нащадків живими залишилися одиниці, й ті не демонструють жодних ознак таланту. Вони або налякані та запечатані, або справді не здатні до магії. Дехто втратив пам'ять. Можливо, їхні діти чи онуки виявляться талановитішими, але поки що... — ер'єт-тасс знизала плечима і втомлено сперлася спиною об стелаж, поруч з яким стояла. Тільки тепер Суртаз помітив, наскільки втомленою вона виглядала, і зрозумів, що від початку розмови не запропонував їй сісти.

— Скільки ти не спала?

— Що? — збентежена несподіваною зміною теми, жінка не відповіла одразу. — Три дні, але...

— Чому? — підкоряючись руху скелетованої руки, стос книг з найближчого до Повелителя крісла плавно піднявся в повітря і перелетів до камінної полиці. Кивком увінчаної короною голови Суртаз вказав на звільнене місце.

— Кошмари... — Мортіаль зітхнула та присіла на край. — Після них я почуваюся ще гірше, ніж зовсім без сну. Поки допомагають ритуали відновлення, я намагаюся спати якомога менше.

— Що сниться?

— Хм... — несподівано зніяковівши, ер'єт-тасс трохи помовчала, перш ніж тихо відповісти: — Зазвичай — це загибель В'єррна. Я не бачила, як це сталося насправді, а у снах... це завжди по-різному. Але щоразу я спостерігаю за цим і не можу втрутитися, щоб допомогти. 

Перевівши подих, жінка продовжила говорити:

— Але кілька останніх разів мені сниться, ніби я стою на стіні фортеці та дивлюся на долину. Туману немає, сонце в зеніті, і я бачу армію, яка рухається в наш бік, і розумію, що це кінець. Буває, відразу прокидаюся. А якщо ні, то сон закінчується тим, що я озираюсь на центральну вежу і бачу, як вона руйнується, а після цього... — Мортіаль скривилася, ніби від болю, — падаю зі стіни... вниз.

— Якщо тебе це мучить, я можу спробувати запечатати ці кошмари, — після недовгого мовчання промовив Суртаз.

— А так можна? — Некромантка здивовано підняла брови, піднявши погляд на Повелителя.

— Можливо... — прошелестів ліч. — За життя для мене самого це було єдиним порятунком. Щоправда, у моєму випадку кошмари були викликані спогадами, але я приблизно уявляю, як можна переналаштувати заклинання з реального чи уявного минулого на майбутнє.

— Гадаєте, мій другий сон — віщий? — недовірливо похитала головою Мортіаль. — У мене в роду не було провидців.

— Я б дуже хотів вірити в те, що він — не віщий... — Суртаз підвівся і поправив стос книг, що покосився. — Але надто твій сон виглядає закономірним результатом недостатньої підготовки до зустрічі наших непроханих гостей... Ну ж бо, влаштовуйся зручніше, — Повелитель вказав на своє ліжко, до якого сам не лягав уже багато днів. — Закриємо твої кошмари, а потім зберемо раду, щоб подумати про майбутню оборону з огляду на наші обставини.

***

— Що значить — готується до нападу? — перепитав Вайат.

Отець-інквізитор здивовано дивився на Ґунтада, що прийшов до нього з несподіваними новинами на світанку. Ніч, що передувала цьому візиту, виявилася неспокійною для Вайата — виснажений священною люттю і боєм з демонами, він провалився у важкий, тривожний сон, у якому йому ввижався нерозбірливий шепіт на межі чутності та гарячі руки, що погладжували його тіло. Ці дотики можна було б назвати приємними, якби хвиля огиди, що піднімалася при кожному дотику кігтів до його шкіри. Саме огида висмикувала Вайата з безодні сну, і він дякував Світлу за це. Виспатися так не вдалося, і вранці отець-інквізитор почувався погано. Ґунтад же, навпаки, виглядав цілком бадьоро, попри бурхливі події попереднього дня.