Глава 48. Відчайдушне становище

Три місяці минуло з того часу, як Мераар віддав життя за те, щоб Суртаз зміг відвідати світ Джерела без значного ризику для себе. Повелитель Шалластхадара та його найближчі радники — Нес-Ашшад і Мортіаль — зберегли таємницю вищого вампіра, тому для решти населення фортеці його смерть виглядала актом доброї волі й жертовності. Втім, це справді було дуже близько до правди.

Сама ж розмова з мешканцями світу Джерела була недовгою, але змістовною. Після повернення до реального світу Суртаз розпорядився знизити витрати магічної енергії до мінімально можливих. Звісно, це не могло не спричинити виникнення певних незручностей. Найпомітнішим для всіх стало перше за багато сотень років зникнення туману, що вкривав долину від сонячних променів і сторонніх поглядів. Це рішення далося Суртазу нелегко. Він міг лише сподіватися, що результат був того вартий, і зниження навантаження на Джерело дасть Повелителям можливість хоча би трохи відновитися.

Відчайдушне становище вимагало переосмислення багатьох звичних речей. Наприклад, більшість вампірів було відправлено за межі Долини туманів. Їхнім завданням стало спостереження за тим, що відбувається в навколишніх землях, а також — пошук спадкоємців останніх некромантських родів в надії, що серед них знайдуться обдаровані магічним талантом. Натомість вартовими кордонів Шалластхадара стали привиди, чия чисельність значно зросла стараннями кширр-тассів і самого Суртаза. А ще — занадто дошкульних шукачів пригод, шпигунів, дрібних загонів найманців та інших шибайголів, що надто часто почали вештатися землями некромантів.

Некромант відсторонено відзначав почуття, схоже на радість від того, що перехід від теорії до практики із застосуванням Ловця душ стався вже під час його перебування лічем. Так було легше відкинути згадки про огиду, яку він відчув, коли дізнався про те, як насправді створюються привиди та спектри. Цьому сприяло і розуміння нагальної необхідності таких ритуалів для Шалластхадара і того, що впіймані на його території люди знали, куди йшли. 

А чужа дурість точно не мала його хвилювати.

Єдиним проявом милосердя, яке дозволяв собі Суртаз, була ретельно вивірена тривалість тортур — достатня для отримання привида, але без марних страждань жертви. Перевагою такого підходу стала ще й значна економія часу, що було додатковою нагодою не розтягувати сумнівне задоволення.

Значно приємнішим для Повелителя був час, проведений у бібліотеці та в особистих покоях. Економія магічної енергії була вимушеною мірою і не могла тривати вічно. Мав існувати якийсь вихід.

Головна складність полягала в тому, що Сандро – творець Джерела – гадки не мав, як можна було вплинути на ситуацію. Все, що він міг зробити — докладніше пояснити Суртазу суть свого пророцтва. Засновник Шалластхадара ще за життя дійшов висновку, що створене ним Джерело не могло залишатися незмінним. Подібно самим некромантам, воно теж мало переродитися, коли настане час.

— Розумієш, Суртазе…

Тихий голос Сандро пролунав у пам'яті тринадцятого Повелителя настільки чітко, ніби його стародавній попередник прямо зараз сидів поруч із ним в бібліотеці — як тоді, у світі Джерела. 

— Цей світ постійно змінюється, як і ті, хто в ньому живе. Природні Джерела на кшталт тих, якими пощастило заволодіти ельфам і магам, є частиною цього світу. Як звичайні джерела, що пробивають собі шлях із глибин до поверхні, вони живі та змінюються. На відміну від них, наше Джерело створене штучно. Воно схоже на високогірне озеро, що залишилося після сходу льодовика. Воно не має струмків, які б його живили, і без дощів згодом висихає. Думаю, ти вже зрозумів, що під дощем маються на увазі душі Повелителів. Для цього світу наше Джерело – чуже. Воно не здатне змінюватися самостійно, щоб підлаштуватися під інші умови. Насправді…

Суртаз пам'ятав, що при цих словах перший Повелитель гірко посміхнувся.

— Створення цього Джерела було тимчасовою мірою. Ми потребували сил для виживання, щоб отримати достатньо часу та придумати щось інше. Для його створення я був готовий пожертвувати найдорожчим, що у мене було — власним братом. А коли він загинув... Довелося переглянути плани та самому стати першою жертвою. Тоді я й залишив пророцтво. 

Як і у світі Джерела, так і тепер в голові тринадцятого Повелителя Сандро трохи помовчав, перш озвучити гірку правду.

— Зараз я вже розумію, наскільки необачним було це рішення. Ми замкнулися у своїй долині, не знаючи, що інше, природне Джерело, яке б чудово нам підійшло, знаходилося так близько і контролювалося лише нечисленною групою ельфів… Якби ми заволоділи їм, все могло би бути інакше.

Тоді ж Суртаз і усвідомив, що повернення всіх Повелителів Шалластхадара до реального світу мало стати саме тією, необхідною зміною, адже потягнуло б за собою або створення нового штучного Джерела, або участь тринадцяти наймогутніших некромантів у війні за вже наявне, природного походження.

За поточних обставин перший варіант здавався перспективнішим. Одна біда — підтримати Суртаза попередники могли хіба що морально. Вони були відрізані від реальності та могли судити про неї лише за власними спогадами та чужими словами. Втім, як тоді з кривою посмішкою відзначив Шаддаер, тринадцятому Повелителю вже доводилось винаходити дещо нове. А Шид-Аттар при цьому побажав успіхів і висловив скромну надію на те, що нове Джерело не спробує насамперед вбити самого Суртаза.

І тепер, створивши зручне лігво з древніх фоліантів, не менш старих сувоїв, стосів чистого пергаменту і численних чорнильниць та пір'їв, Повелитель Шалластхадара по крихтах збирав інформацію, що могла стати йому в пригоді при створенні нового Джерела. До стриманої досади Суртаза, майбутній ритуал до болю нагадував йому піщаний замок, що обсипався то з одного боку, то з іншого, і він не знав, як утримати його цілісним. Тішило одне — форма ліча дозволяла йому не відволікатися на такі дрібниці, як відпочинок. Тому Повелитель не вів підрахунок днів і ночей кропіткої роботи, відволікаючись лише на поодиноких відвідувачів та відгукуючись на поклик кширр-тассів, коли ті потребували допомоги при створенні привидів.