Глава 46. Кров священна

Вайату знадобилося кілька хвилин для того, щоб одягнути бойове вбрання і, схопивши вірну булаву, вирушити на стіну фортеці-монастиря. Там на нього чекав настоятель у супроводі дозорних ченців.

— Забагато їх цього разу, — зауважив він, зустрівшись поглядом з отцем-інквізитором, і махнув в бік демонічного порталу, що відкрився у долині. 

На посіченому шрамами обличчі немолодого чоловіка лежала тінь занепокоєння, але страху, як здалося Вайату, не було.

— Не настільки, щоб ми не змогли з ними впоратися, — впевнено заперечив отець інквізитор

Він прикинув кількість демонів, які все ще продовжували виходити з огидної неприродної тріщини, що пульсувала багряними відблисками. Навіть за найскромнішими підрахунками їх вже було кілька сотень — проти півсотні інквізиторів і такої ж кількості ченців.

— За умови, якщо з'явиться можливість швидко закрити портал, — додав він. І відчув металево-гіркий присмак в роті від думки, що йому самому доведеться обирати виконавця для цього завдання, якщо не знайдеться доброволець.

— Можливість є, до нього можна дістатися підземним ходом, — відповів настоятель. — Призначте брамника, і я розповім йому, як це зробити.

Отець-інквізитор знав, що околиці монастиря рясніли такими ходами та потай сподівався на подібну відповідь. Отже, шанс швидко покінчити зі вторгненням демонів справді був. І зробити це треба було якнайшвидше — поки потойбічні виродки були відносно млявими та сповільненими після виходу з порталу. З важким серцем Вайат повернувся до ченців та інквізиторів, що вже зібралися у внутрішньому дворі монастиря. При його появі тихий гомін стих. 

— Брати, у нас обмаль часу, — звернувся Вайат до присутніх. — Тому я питаю одразу: чи є серед вас доброволець, готовий стати брамником?

Ченці опустили голови — питання було не до них. Позбавлені дару священної люті, вони були добре тренованими воїнами, але не більше. Брамником же міг стати лише інквізитор.

І доброволець знайшовся.

— Я піду, отче-інквізиторе.

Вперед ступив Ґунтад. В спину йому пролунали перешіптування, а Вайат стиснув зуби, відчайдушно бажаючи, щоб зголосився хтось іще.

— Я теж готовий, — вийшов інший брат. 

За ним — другий, третій… Добровольців виявилося достатньо. Отець-інквізитор ковзнув поглядом по них, а ті вичікувально дивилися на нього. Вайат волів би, щоб ніхто з них не загинув сьогодні. Але ця жертва була необхідна, щоб уникнути значно більшого лиха. Він навмання вказав на одного з добровольців, що вийшли за Ґунтадом. Оголошений брамником молодий інквізитор шанобливо кивнув і мовчки пішов за настоятелем монастиря, що тим часом вже спустився зі стіни.

— Вшануємо короткою молитвою священну жертву нашого брата, — рівно промовив Вайат, звернувшись до решти людей. — Нехай кров вкаже йому шлях, нехай лють дасть йому сил, нехай Світло захистить його душу… — дочекавшись, поки багатоголосий хор повторить за ним слова нехитрої молитви, отець-інквізитор додав: — А ми тим часом розберемося з демонами.

***

Монастир височів над долиною, що нагадувала висохле річкове русло, і надійно перекривав її найвужче місце. По один бік знаходилися благословенні землі Імперії, по інший — нежива пустеля.

Тепер долина була схожа на річку, в якій замість води — червона маса демонічної плоті. Портал все ще працював, демони прибували, але поки що не йшли в атаку. Спостерігаючи за цим, Вайат дійшов висновку, що вони напевно очікують прибуття когось із вищих. І це могло статися будь-якої миті.

Інквізитори вийшли за межі освячених стін монастиря і розтяглися перед ними ланцюгом у два ряди. В першому йшли інквізитори з булавами. В другому були ченці, також озброєні булавами, але додатково ще й оснащені зброєю, для випробовування якої Вайат і прибув сюди. Слова Ірілатуса про священну кров не йшли з голови отця-інквізитора, і в результаті породили ідею, яку деякі посвячені в таємницю брати назвали близькою до святотатства.

Брати повільно спускалися до підніжжя пагорба, на вершині якого стояв монастир, щоб зустріти демонів там. Крокуючи в загальному строю, Вайат піймав себе на думці про неприпустиму легковажність свого плану. Якщо він загине — інквізиція залишиться обезголовленою.

Криво посміхнувшись, отець-інквізитор пообіцяв собі вижити за будь-яку ціну, щоб цього не сталося.

Стрій зупинився у достатньо вузькому місці, щоб можна було зустріти демонічну навалу таким нечисленним загоном.

— Нарешті нас помітили, — саркастично пробуркотів Ґунтад, що йшов поруч, геть-чисто відмовившись залишатися в монастирі.

Вайат і сам відчув вібрацію землі, а вітер доніс до нього звук, схожий на стукіт сотень копит.

— Брати, готуйсь, — наказав отець-інквізитор.

Стукіт ставав дедалі голоснішим. Він навівав Вайату спогади про незліченні табуни коней, якими славилася його батьківщина. Принаймні, до того моменту, поки її безкраї пасовища не перетворила на суцільне згарище демонічна орда, подібна до цієї. Струсивши головою, отець-інквізитор відігнав непрохані спогади, і вчасно: перші демони, спритно перебираючи маслакуватими кінцівками, вже вискочили з-за повороту і стрімко наближалися до них.

— Нагадую порядок дій: дістати склянку, вдарити по кришці, кинути якнайдалі, — голосно промовив Вайат. — Відповідні накази — дістань, бий, кидай.

Помовчавши кілька секунд, отець-інквізитор чітко й голосно наказав:

— Дістань.

Ченці зашурхотіли поясними сумками, інквізитори зручніше перехопили булави.

— Бий.

Тихе хрупання та шипіння вказало Вайату на те, що наказ виконаний.

— Кидай! — гаркнув він, піднімаючи булаву для удару.

Разом із дзвоном розбитого скла, простір між інквізиторами та демонами заволокло криваво-червоним туманом.

***

Те, наскільки демонічний портал вже близько, відчувалося навіть під землею — присмак крові в роті, біль у скронях, гудіння у вухах і тихий вкрадливий шепіт на межі чутності. Темрява потайного ходу не була непроглядною — подекуди її розсікали вузькі клинки блідого світла, що проникало крізь тріщини в стелі. Інквізитор дивився на них і мовчки благав Світло про те, щоб за наступним поворотом не виявився завал. Мабуть, його молитви таки було почуто — коридор залишався відносно вільним, а вихід виявився точно таким, яким його описав настоятель монастиря.