Глава 45. Нещасний випадок

Вайат розумів, що робота отця-інквізитора складна і втомлива. Втім, навіть з огляду на це, він не очікував, що обов'язків виявиться так багато. Ввечері він отримав сан, а вже наступного ранку був змушений спостерігати за розлюченим метанням Імператриці під час так званої малої аудієнції.

Окрім Вайата при цьому був присутнім маг-радник Мартіолус, кілька воєначальників, чиїх імен отець-інквізитор поки що не знав, і кілька паладинів з особистої охорони правительки. Чарівник ховав усмішку в доглянутій бороді, воєначальники намагалися заспокоїти Імператрицю, паладини мовчки стежили за тим, що відбувається, а Вайат… Внутрішньо здригаючись від огиди, він просто поводився тихо й шанобливо, розуміючи, що від гніву правительки його рятує тільки те, що він найкращим чином проявив себе у бою, а решта від нього просто не залежала. 

Але думки отця-інквізитора під час аудієнції були зосереджені на іншому.

Минуло вже три місяці, а невідомого крадія листів Ірілатуса так і не було знайдено. Втішало тільки те, що деякі імена Вайат все ж встиг запам'ятати, і жодного разу не пошкодував про те, що особливо уважно вивчив перелік тих, кому довіряти не слід. Саме ці люди шуліками вилися навколо нього у спробах за будь-яку ціну посісти місце якомога ближче до нього. Подібна метушня вкрай дратувала Вайата, але він пам'ятав попередження Ірілатуса і залишався обережним у своїх словах та діях. Зберігаючи зовнішній спокій, на всі запитання та прохання отець-інквізитор відповідав настільки невизначено, наскільки це було можливо. Це дозволяло йому досягти одразу двох цілей: створити ілюзію власної недосвідченості та нерішучості і водночас дати своїм нечисленним довіреним особам найцінніший ресурс — час. Час на те, щоб зібрати достатньо доказів єресі Ровіма та його поплічників.

Втім, як з'ясувалося пізніше, цього було замало. Отець-настоятель встиг уникнути розплати, пішовши найпростішим та найшвидшим шляхом.

***

Шум у внутрішньому дворі відволік Вайата від вечірньої молитви. Окинувши поглядом келію — таку схожу на його, але все одно невловимо чужу — він підійшов до вікна. Інквізиторі цього віддаленого від столиці монастиря, традиційно більш схожого на фортецю, трималися в постійній бойові готовності через часті сутички з демонами. Тому отець-інквізитор прибув сюди з черговим підкріпленням, щоб простежити за усуненням загрози.

У внутрішньому дворі він побачив стривожену метушню. Вершник в інквізиторському вбранні зкотився зі змиленого коня, кинув поводи комусь з послушників, що вибігли йому назустріч. Щось коротко запитав. Вайат не почув ні питання, ні відповіді, але впізнав прибулого. Це був Ґунтад, один з його помічників, з пристойного приводу залишений для спостереження за отцем-настоятелем.

Отже, щось сталося.

Пролунав короткий стукіт, і двері до келії відчинилися.

— Отче-інквізиторе, — невисокий кремез, що ввійшов до кімнати, шанобливо кивнув і, важко дихаючи, зупинився.

— Що трапилося, Ґунтаде? — Вайату довелося докласти зусиль, щоб не викрити свою тривогу.

— Отець-настоятель Ровім мертвий.

Отцю-інквізитору знадобилося кілька секунд, щоб згасити хвилю емоцій, що накрила його з головою. Здивування, роздратування, лють, втома.

— Як це сталося? — рівно поцікавився він.

— Нещасний випадок, — трохи помовчавши, Ґунтад додав: — Принаймні, так було оголошено офіційно.

— А неофіційно?

— Є підозра, що його смерть — не випадковість.

— Докладніше, будь ласка, — звелів Вайат і, пожалівши інквізитора, що ледве стояв на ногах, вказав на єдиний в кімнаті стілець. Сам же він сів на вузьке ліжко. Всівшись на стілець, Ґунтад ненадовго замислився.

— Кілька тижнів тому почалося будівництво нового монастиря за межами неподалік від столиці, — нарешті промовив інквізитор. — Все як завжди, натовпи сторонніх, шум і безлад. І необхідність спостерігати за тим, щоб все було зроблено як слід.

Отець-інквізитор мовчки кивнув, мимоволі зрадівши, що подався допомагати братам у боротьбі з демонами за кілька днів до початку цього будівництва. Попри те, що господарські обов'язки становили найменшу частину його турбот, освячення фундаменту споруди цілком могло стати приводом для його прибуття до цього різновиду пекла. Хоча сам Вайат не вбачав різниці між своєю кров'ю та кров'ю будь-якого зі своїх братів — отець-настоятель міг вирішити інакше. Напевно вирішив би.

— Так от, — продовжив Ґунтад. — У той день брат-спостерігач в чомусь не зійшовся на думці з будівельниками. Ця суперечка виявилася настільки нерозв'язною, що для її вирішення довелося викликати брата-кастеляна з головного монастиря. Але замість нього прибув отець-настоятель, — піймавши здивований погляд Вайата, інквізитор знизав плечима. — Авжеж, всі здивувалися, але вирішили — раптом старий вирішив вряди-годи подихати свіжим повітрям.

— Що сталося далі?

— А далі — найцікавіше. Я не знаю подробиць тієї суперечки, але для її вирішення отець-настоятель навіщось поліз на недобудований верхній поверх. Хоча його попереджали, що настільки… нетренованій людині туди підніматися не слід. Загалом… Він звідти впав.

— Дійсно схоже на нещасний випадок, — задумливо примружився отець-інквізитор. — Що в цьому тобі здалося підозрілим?

— Якщо не брати до уваги нерозуміння, що йому там взагалі могло знадобитися, мені здалися дивними слова очевидців. Деякі з них кажуть, ніби бачили темну постать, що зіштовхнула Ровіма з риштувань. При тому, що брат і будівельники, що знаходилися в той момент поряд з отцем-інквізитором, нічого такого не помітили. Якоїсь миті він просто спіткнувся та полетів униз.

— Цікаво… — Вайат спохмурнів. — Він помер одразу?

— Так, — кивнув Ґунтад. — Внизу все ще була купа каміння для бруківки. Хоч на момент мого від'їзду вже спіймали кількох пройдисвітів, що намагалися розібрати їх на реліквії, — інквізитор криво посміхнувся, але під суворим поглядом Вайата одразу набув серйозного вигляду.