Глава 44. Добровільна жертва

Нес-Ашшаду знадобилося чимало часу для вибору кращого способу переходу до світу Джерела. Формально, Повелитель Шалластхадара був здатним, за бажання, зробити це просто уві сні або під час медитації завдяки зв'язку з Джерелом посоха та корони. Але цей найпростіший, на перший погляд, варіант супроводжувався чималими складнощами. Він потребував багато енергії та не давав стабільного результату: витративши чимало сил, Повелитель цілком міг з'явитися у світі Джерела й одразу зникнути, не встигнувши промовити й слова.

Надійнішим вважався ритуал з жертвопринесенням. Але старий ліч з деякою подобою жалю був змушений визнати, що провести його не вдасться, адже жертвою мав стати маг. На мить Нес-Ашшад припустив, що можна було би використати когось з адептів, що перебували у фортеці, але одразу відкинув цю думку як невдалу — некромантів надто мало, тому молодь слід було берегти.

В результаті залишився тільки один варіант — з використанням інесшелласта. Цей ритуал був створений особисто Дерцканом і, з одного боку, не потребував багато енергії, а з іншого — забезпечував достатньо стабільний зв'язок зі світом Джерела. Але він теж мав певну умову.

Ліч із роздратованим шипінням відкинув стародавній сувій, втім, одразу ж схаменувшись, легким дотиком магії притягнув його назад та дбайливо розправив кістяною долонею.

Для проведення ритуалу була потрібна жертва. Нею міг стати будь-хто — маг, проста людина, навіть наділена розумом нежить на кшталт вампіра, але… Тільки добровільно.

Подумки перебравши перелік можливих добровольців, Нес-Ашшад сховав сувій у рукаві мантії та неквапливо вилетів з бібліотеки.

***

— Мерааре? — Мортіаль застигла від несподіванки. 

Вона тільки-но прокинулася і ледве встигла привести себе до ладу, заразом розмірковуючи, з якого кінця буде зручніше взятися за виконання справ, доручених їй Суртазом. Вищий вампір без попередження просто опинився в її кімнаті.

— Хвала Повелителям, з тобою все гаразд! — радісно вигукнула некромантка.

— Можна сказати й так… — повільно промовив шемелір, зупинивши на ній погляд очей з розширеними палаючими зіницями. — Тільки користі з цього…

— Що трапилося? — насторожилася ер'єт-тасс.

Вищий вампір опустив очі, покусуючи нижню губу. Мортіаль спіймала себе на думці, що його ікла ніби стали довшими.

— Я випив сородича, — глухо промовив Мераар, так і не піднявши очей.

Охнувши, некромантка потерла скроні. Кров, що раптом запульсувала в них, заважала зосередитися та знайти рішення, яке дозволило б врятувати вищого вампіра якщо не від кривавого божевілля, то хоча би від болісного згасання чи ганебної страти.

— Як же так? — розгублено запитала Мортіаль, не надто сподіваючись на відповідь.

— Так вийшло, — шемелір знизав плечима. — Шеадда мене майже випила, але її нащадок встиг дати мені своєї крові. І я… Не стримався. Втім, навіть якби зумів — все одно це мені би вже не допомогло.

— Нащадок? Незграбний такий і… постійно тремтить?

Мераар мовчки кивнув.

— Будь тричі проклята пам'ять Шеадди за все те, що вона зробила власними і чужими руками, — процідила ер'єт-тасс, з хрускотом стискаючи кулаки. — Тепер зрозуміло, як вона примудрилася так довго протриматися в кімнаті Джерела…

— Що?..

— Вона осквернила Джерело, встановивши на тринадцятий постамент голову Ірілатассара, — жінка скривилась. — Отримані твоїм коштом сили допомогли їй протриматися достатньо довго.

— Не хочу навіть уявляти її відчуття під час цього, — вищий вампір похитав головою.

— З огляду на те, що Шеадда накоїла… Я вважаю, що її смерть була недостатньо болісною, — холодно заперечила Мортіаль. Водночас з цими словами тіні біля ніг некромантки ущільнилися. — А от з тобою що робити… — задумливо додала вона, — ще те питання. Треба сповістити Повелителя.

— Він стратить мене на місці.

— Вампірів мало. Можливо, разом з Нес-Ашшадом він щось…

— Він повинен це зробити, — вищий вампір не дав Мортіаль договорити. — Це давній закон, зумовлений нашою природою. І як би прикро не було, але Суртаз не здатний змінити її.

— Якщо ти сам визнаєш, що це необхідно, то чому одразу не пішов до Повелителя? — некромантка схрестила руки на грудях. Завмерлі біля її ніг тіні розповзлися по стінах, але ще не набули осяжної форми фантомів. — Невже хочеш, щоб тебе вбила саме я?

— Якби я мав вибір, то волів би не вмирати взагалі, — Мераар вигнув губи в сумній усмішці. Знову показалися довгі ікла. Занадто довгі. — І тому я хотів би обрати дещо інше — свою смерть.

Вищий вампір нарешті знову поглянув на Мортіаль. Та повела рукою, пропонуючи йому говорити далі. Тіні позаду неї сторожко завмерли, готові будь-якої миті захистити хазяйку.

— Якщо можна, я хотів би померти… без розголосу справжньої причини. І буду радий, якщо це станеться в бою. Тому я зазирнув… попрощатися. Настане ніч — і я покину Шалластхадар, попрямую до столиці Імперії. Зазирну до інквізиторів і вб'ю їх стільки, скільки встигну, перш ніж мене спопелять. А з огляду на мої поточні можливості… — Мераар знову усміхнувся, але тепер його усмішка виглядала хижо, зловісно, — жертв буде багато.

— Чудово, — Мортіаль відповіла саркастичною усмішкою. — Тільки мене ти цим добряче так підставляєш, бо за правилами я мала стратити тебе, тільки-но дізнавшись про твою провину.

— У тебе ще є можливість це зробити, — зітхнув вищий вампір. — Так буде навіть легше. Особливо, якщо… — він розвів руки та зробив крок у бік некромантки, — ти нікому про це не скажеш.

— Цікаво, як би на моєму місці вчинив В'єррн?.. — протягнула жінка, відступивши на крок назад, щоб зберегти відстань між ними.

— Гадаю, — тихо відповів Мераар, продовжуючи наближатись до неї, — він би мене вбив.

— Що ж…

Тіні за спиною Мортіаль набули об'єму та метнулися вперед. Вищий вампір заплющив очі та покірно схилив голову. Але клацання відчинених дверей відволікло некромантку, а фантоми зітнулися зі щитом, що несподівано закрив вампіра.