Глава 41. Викривлене Джерело

Суртаз вже майже звик до того, що неприємності йдуть за ним по п'ятах. Не надто щасливе дитинство, невдалий фінал навчання, вигнання, безглуздий початок правління Шалластхадаром… Майбутній ритуал, всупереч наявному розумінню процесів завдяки поясненням Нес-Ашшада, викликав дивне передчуття. Це можна було назвати тривожним очікуванням якогось чергового негаразду.

Втім, поки що все йшло так, як і розповідав старий ліч: адепти допомогли Повелителю роздягнутися, після чого омили його якоюсь рідиною з їдким запахом, а потім кілька годин поспіль старанно розписували голе тіло рунічними написами — від мочок вух до кінчиків пальців ніг. Провівши весь цей час на кам'яній плиті, Суртаз відчував себе ніяково, хоч і розумів, що реагував скоріше за звичкою, ніж насправді ніяковів. А для присутніх це напевно взагалі було мало не рутинною процедурою. Втім, перші кілька хвилин некроманту здалося, що він навіть позаздрив В'єррну, який пройшов через все це в померлому стані.

— Якщо це вас втішить, Повелителю, свого часу мене теж нервувала ця частина ритуалу, — Лісс, що спостерігала за процедурою, була сама делікатність.

— Дурниці, ти тоді була просто прекрасна, — Нес-Ашшад видав свистячий смішок. 

На мить Суртазу здалося, що жінка-ліч кине в немертвого сородича пристебнутою до пояса книгою. Але замість цього вона лише трохи різкішим рухом перегорнула сторінку. Зате спостереження за ними відволікло некроманта від усвідомлення дотиків трьох пар рук до його живота та стегон.

А згодом вже все його тіло було вкрите рунічними написами, й адепти прикотили на візку інесшелласт — як дві краплі води схожий на той, де вже лежав В'єррн. Суртаз мимоволі замислився про те, наскільки довгою буде трансформація бойового некроманта, і скільки цей процес триватиме для нього самого. Втім, часу на роздуми було обмаль: голос Аліссетеад-Шаал зашелестів словами шаларанна, половину з яких Повелитель просто не розумів, а про значення решти міг тільки здогадуватися — без жодної впевненості стосовно правильності своїх припущень.

Нес-Ашшад допомагав Лісс: висипав до відкритої труни жменю перлисто-сірого порошку, щедро плеснув з глибокої чаші густої червоної рідини, після чого закинув добрячу грудку чогось, схожого на чорне павутиння. На відміну від попереднього ритуалу, після додавання цих інгредієнтів нічого помітного не відбулося.

— Ваша черга, Повелителю, — тихо звернувся ліч до Суртаза, після чого допоміг йому сісти, тоді як Аліссетеад-Шаал продовжувала читати заклинання.

— Просто… залізти… туди? — від довгого мовчання губи та язик некроманта знову погано слухалися.

— Так, — відповів Нес-Ашшад. — Але якщо тіло зовсім вже не слухається — вони допоможуть, — він махнув у бік адептів, шанобливо завмерлих біля стіни.

— Спробую… сам, — через силу промовив Суртаз. — Не… зітруться? — він сіпнув головою в бік рун на плечі.

— Ні, — ліч засвистів, ніби некромант сказав щось кумедне. — Тепер ці руни можна видалити хіба що тільки зі шкірою.

Мовчки кивнувши, Суртаз через силу спустив ноги з кам'яної плити і, спершись на руки, обережно встав. Всупереч очікуванням, рівновагу вдалося втримати досить легко, крокувати ж виявилося значно важче — тіло знову відчувалося чужим і здерев'янілим.

— Знову почалося розділення тіла й душі, тому слід поквапитись, щоб не витрачати сили й час на додаткову прив'язку перед ритуалом, — попередив Нес-Ашшад, зависнувши в повітрі поряд з Суртазом. — Головне — встигнути лягти до інесшелласта, далі буде легше.

Некромант знову кивнув. До кам'яної труни залишилося зробити лише три кроки, але вони здалися Повелителю нестерпно довгими. Нарешті він вчепився скрюченими пальцями в край інесшелласта і задумливо зазирнув до його темної глибини. Здавалося, ніби на дні труни розкрилася справжня безодня.

— Левітація, — тихо підказав йому ліч.

— Дякую, — Суртаз ледве ворухнув губами, але за кивком Нес-Ашшада зрозумів, що той його почув. Кілька секунд для зосередження на заклинанні, і некромант обережно опустився до інесшелласта — поки що сівши та міцно тримаючись за краї. Дно в труні все-таки було, просто його встеляв темний туман, який одразу оповив ноги та живіт Повелителя невагомим покровом.

— Лягайте, — наказав Нес-Ашшад, махнувши адептам. Ті спритно підхопили кришку.

Під лунання стародавньої мови Суртаз повільно ліг на дно інесшелласта, дозволяючи темному напівпрозорому туману вкрити його з головою. Він мимоволі відчув щось на кшталт вдоволення від того, що йому не треба дихати.

З глухим стукотом кам'яна кришка стала на місце, закривши Повелителя від навколишнього світу.

***

Як ліч, Аліссетеад-Шаал була позбавлена емоцій. Але це не заважало їй за звичкою виказувати свої реакції через дії. Поспіхом захлопнувши книгу, вона провела кісточками пальців по краю кришки інесшелласта. Зі сторони це могло виглядати жестом турботи чи ніжності. Що насправді відчувала жінка-ліч і чи відчувала щось взагалі — було складно судити. Сама ж Лісс тримала думки при собі. Надто похмурими вони були.

Ритуал пішов неналежним чином. І тільки тепер, коли вона зробила все від себе залежне, з'явилася можливість поділитися побоюваннями з Нес-Ашшадом.

Аліссетеад-Шаал відпустила адептів — і якщо ті й були здивовані її рішенням залишити Повелителя в трупарні для проведення трансформації, то жодним чином цього не виказали.

— Несс, у нас проблема, — тихо промовила жінка-ліч, дочекавшись, поки живі покинуть кімнату. — Ритуал пройшов неправильно.

— Тобто? — Нес-Ашшад схилив голову до плеча. За смертним життям вона пам'ятала цей жест, як прояв цікавості, але ще частіше — занепокоєння.

— Складно сказати. Я віддала забагато сил — такого ніколи не було. Дивне відчуття. Ніби щось не так з Джерелом. Ти нічого не відчув?

— Ні, але я ж майже й не втручався, — ліч клацнув кісточками пальців, і в його скелетованій долоні з'явилася невелика хмарка зеленого диму. — Хм… Сили повільніше відновлюються.