Глава 36. Полювання на мисливицю

Шеадда вже встигла призабути, коли востаннє почувалася настільки виснаженою. Навіть у ніч вигнання Ірілатассара, коли вона всіма можливими силами та даною їй владою утримувала своє крило від погоні, було значно легше. Тоді було заради чого боротися. А зараз…

Знайшовши темний закуток у глухому коридорі, одна зі стін якого була суміжною з трупарнею. Шеадда осіла на підлогу, обхопила руками коліна та притулилася потилицею до холодної кам'яної кладки. Вона закрила свій розум, ставши невидимою для будь-якого пошукового заклинання та відбиваючи будь-які спроби зв'язатися з нею з боку інших вампірів. Шеадда заплющила очі, прислухаючись до того, що відбувається по інший бік стіни. Вища вампірка відчувала в трупарні присутність трьох живих. 

Адепти — молоді чаклуни, учні досвідченіших некромантів — змогли б відновити її силу та втамувати спрагу, що вже почала згортатися пекучим клубком у верхній частині живота. Але інстинкти стверджували, що це небезпечно — надто сильною відчувалася аура присутності когось могутнього.

За кілька хвилин Шеадда зрозуміла її джерело — з-за рогу статечно випливла Аліссетеад-Шаал. Чудово знаючи, що для відчуття присутності живих істот лічі зазвичай використовують ментальний пошук, а темрява не викриє її при побіжному погляді, вища вампірка спокійно простежила за тим, як найстарша з кширр-тассів пролетів повз неї та нічого не помітила.

Відбитий захистом пошуковий імпульс когось із сородичів залоскотав скроню. Примружившись, Шеадда спробувала впізнати шукача і визначити його місцезнаходження. Її шукав Мераар. Погано, хоч і очікувано. Відносно молодий вищий вампір, хоч і не такий вправний та витривалий стосовно ментального впливу, ніж Шеадда чи упокоєний Реомар, але значно завзятіший за них обох разом взятих. І те, що Мераар не любив ментальний зв'язок, який завдавав йому мало не фізичного болю, ще не означало, що він не продовжуватиме її шукати і, рано чи пізно, таки знайде. Адже незабаром почнеться організований пошук. Не потрібно бути надто розумним, щоб зрозуміти — вампір здатен ховатися рівно доти, поки спрага не візьме над ним гору. 

І доки цього не сталося, Шеадда мала діяти. 

На її подив, Мераар виявився неподалік — у супроводі вампіра з її крила. Вища вигнула бліді губи в лукавій посмішці. Вона не вбиватиме свого підлеглого, але він допоможе Шеадді у втіленні її задуму. І почуття провини за скоєне терзатиме бідолаху до кінця його існування у темряві. Хоч і воно напевно буде недовгим.

***

Молодий шелір* вочевидь нервував. Вузькі довгопалі руки тремтіли, а вуглувата тонка постать гнулася до землі під невидимим тягарем думок. Мераар кинув погляд на свого супутника та тихо зітхнув. Дізнавшись про зраду Шеадди, вцілілі вампіри з її крила захвилювалися: Повелитель мав право стратити будь-кого, хто навмисне або випадково допомагав їй. А з огляду на здібності та характер очільниці крила, ніхто не міг бути впевненим у власній непогрішності. 

Втім, Мортіаль звернулась від імені Суртаза та пообіцяла помилування тим, хто допоможе у пошуках зрадниці. Після цього сформували пошукові групи, і тепер вони прочісували фортецю в надії, що втомлена вища не встигла її покинути.

Мераар мимоволі заскреготів загостреними зубами. Йому знову довелося використати це ненависний ментальний зв'язок. Один за одним вампіри з інших груп повідомляли про відсутність Шеадди на відведених для огляду ділянках. Вона чудово вміла ховатись.

І загострені відчуття Мераара прямо-таки волали про те, що Шеадда була десь поряд. Молодий вампір плентався посаду, сам він повільно крокував коридором та розмірковував про те, як таке взагалі могло статися. Шемелір* її віку та досвіду, звісно, вже набував певну свободу волі, якої були позбавлені молодші сородичі. Але щоб отримати можливість навіть просто безболісно подумати про вбивство Повелителя… Неможливо.

Непохитна вірність Повелителю Шалластхадара була частиною самої природи вампірів. Навіть спрага, здатна позбавити розуму будь-кого з них, все одно не давала можливості напасти на правителя — вампір мав більші шансі загинути в болісних конвульсіях, ніж навіть просто торкнутися свого володаря з лихим наміром. Такими їх колись створили — бездоганними охоронцями та вартовими кордонів земель некромантів.

Але тепер серед них є зрадниця, яка намагалася вбити Суртаза. Нерозуміння виявленої суперечності позбавляло Мераара спокою. 

— Якщо це так тебе хвилює, — голос Шеадди пролунав із затіненого коридору праворуч, — я не збиралася вбивати Суртаза.

Вища вампірка вийшла з темряви. Ледь помітно напружившись, Мераар зиркнув через плече — напарник вже кудись подівся. Відіслала геть?

— Ти ж сам знаєш, це неможливо, — тим часом продовжила Шеадда. — Принаймні, прямо. Його збирався вбити Ірілатассар. А я мала простежити, щоб Повелителю ніхто не завадив… Тож, — вампірка знизала плечима, — жодної суперечності.

— Чому ти це мені розповідаєш? — Мераар примружився. Вища виглядала втомленою й ослабленою, очі — ніби припорошені попелом чи пилом. Через це вона не здавалася небезпечною, а Мераар надто погано знав Шеадду, щоб підготуватися до того, що сталося далі.

Подивившись їй в очі, він вже не зміг відвести погляду.

Тіло охопило заціпеніння. Спроба подолати його ні до чого не призвела — Мераару бракувало для цього досвіду та здібностей. Стиснувши щелепи від болю, що пронизав скроні, вищий вампір спробував ментально дотягнутися до свого напарника — і зрозумів, що той вже прямує в бік бібліотеки, де розмістилися некроманти, що координували дію вампірів.

Кмітливий. Побачив, що справи — кепські, й одразу пішов за підмогою.

Це означало, що Мераару слід потягнути час та спробувати покликати ще й ліча, який перебував неподалік.

— Мабуть, тому, що ти мало не єдиний у всій фортеці, — вампірка усміхнулась, наблизившись ще на крок, — хто не хоче вбити мене на місці.

Шеадда сумно похитала головою, а наступної миті опинилась прямо перед Мерааром, лагідно промовивши: