Глава 34. Ліч

Суртаз переконався, що Дерцкан мав рацію: усвідомлене повернення контролю над своїм тілом у світі Джерела полегшило йому аналогічний процес у реальному світі. Різниця полягала лише в тому, що тут у тринадцятого Повелителя не було відчуттів, на які можна було би спертися. Він взагалі нічого не відчував, і це виявилося неприємним відкриттям. Врятувала пам'ять про пережите, і некромант зусиллям волі поширив їх по всьому тілу. Неіснуючий біль вигнув його дугою, але й швидко відпустив. Суртаз навіть не встиг набрати в груди повітря, щоб скрикнути.

Виявлений поруч Нес-Ашшад жодним жестом не виказав своєї реакції на його повернення, лише наблизився і, повторюючи монотонне заклинання, схилився над Повелителем і висмикнув з його грудей кинджал. Суртаз провів поглядом заплямований його кров'ю кістяний клинок і повільно сів. Витягнувши руку з кинджалом вбік, старий ліч промовив інше заклинання. Кров увібралась в кістку, після чого Нес-Ашшад підібрав з підлоги червону чашу і вирушив до столика біля в ходу до кімнати Джерела.

— Скільки… я… тут? — дихання вимагало від Суртаза свідомих зусиль, а губи та язик ніби задерев'яніли, тому заговорити вдалося не одразу.

— Я прочитав ритуальне заклинання сто чотирнадцять разів, це… Майже дві години, — озвався ліч, розкладаючи предмети на столі. — Добре, що ви повернулись так швидко, Повелителю, іначе могли би виникнути проблеми.

— Я ж просив… наодинці… без формальностей, — докірливо протягнув некромант. Відповіддю йому стало невизначене клацання кістяними пальцями. — А що за проблеми? — поцікавився Суртаз, намагаючись підвестися з підлоги. Незграбно і невдало.

— Трупне задубіння заважає відновленню контролю над тілом. Велика ймовірність злякатися і звести нанівець всі зусилля. Тому зазвичай ритуал набуття посмертя проводиться вдвох. Один читає заклинання, що зв'язує цю кімнату зі світом Джерела. Другий спостерігає за станом померлого і, якщо потрібно, допомагає йому зберігати ясність розуму для повернення контролю над тілом. Я вирішив ризикнути, і, така моя думка, що не помилився у своєму рішенні. 

— Зрозуміло, — повільно промовив некромант. — Але який ризик? Дерцкан мені все… пояснив.

— Ти вже був на межі, — прошелестів ліч, повертаючись до нього. — Велика вдача, що я взагалі встиг донести тебе сюди. Решта дій була не менш ризикованою.

— Я зрозумів. Дякую тобі, — Суртаз розтягнув неслухняні губи, намагаючись усміхнутись.

— Радий служити, Повелителю, — Нес-Ашшад схилився у церемонному напівпоклоні.

— І… Що тепер? — тимчасово припинивши спроби підвестися, некромант опустив голову і задумливо подивився на червону руну та синюваті плями на метвотно-блідій шкірі. Через них його груди нагадували гладко обтесаний шматок мармуру.

— Далі ви маєте обрати посмертну форму. Після її набуття — оголосити своє нове ім'я. Потім вам знадобиться деякий час для опанування та закріплення всіх необхідних знань і навичок. Зазвичай перше та останнє робиться ще за життя, але… У нас дещо інші обставини.

— Зачекай, — Суртаз з цікавістю подивився на ліча, хоча зовні це ніяк не відбилося на його обличчі, — давай послідовно… Є й інші посмертні форми, окрім скелета?

— Є. Можна зберегти тіло в поточному стані. Цьому варіанту віддають перевагу лічі, змушені жити серед звичайних людей. Щоправда, з такою формою чимало складнощів, і боротьба з розкладанням плоті — найпростіше, з чим доведеться зітнутись.

— Заклинання?

— Так, — кивнув Нес-Ашшад. — Багато заклинань, які доводиться підтримувати постійно — зупинка розкладання, ілюзія для приховування справжньої зовнішності, навіювання природних відчуттів оточенню при дотику, сигнальна мережа на випадок пошкоджень, знову ілюзія — щоб ці пошкодження виглядали природно…

— Сигнальна мережа? Тобто…

— Тіло мертве. Щоб зберегти його цілим і, наприклад, випадково не відірвати руку чи ногу в невідповідний момент — доводиться створювати хоча би найпростішу магічну імітацію відчуттів. Це не значить, що для інших форм посмертя таке заклинання не має сенсу, але саме в цій вона вкрай необхідна хоча би для того, щоб оточення нічого не запідозрило.

— Не те щоб це… мене лякало, — похитав головою Суртаз. — Але якось складно.

— Ще б пак, — погодився ліч. — Але й у цієї форми є свої поціновувачі, зокрема, серед зовнішніх спостерігачів. Втім, решта частіше віддає перевагу скелетуванню чи муміфікації. Щоправда, для них доводиться змінювати старі звички та набувати корисний перелік нових, але в результаті це значно спрощує посмертя.

— Про муміфікацію я колись читав, — задумливо промовив некромант. — Щоправда, це були дуже старі сувої… невизначеного походження. І зараз я не сказав би, що вони були написані некромантом.

— Кажуть, що за часів заснування Шалластхадара тут, у степах південніше від Долини туманів жили племена кочівників. Виходець з одного з таких об'єднав розрізнених магів та повів їх на північний схід, підкорив Золоте джерело і прямо на ньому заснував Сонцеград. Гадаю, ти маєш знати його ім'я…

— Сайдеус, — одразу згадав Суртаз шкільні уроки історії. — Теперішній король-маг Сайрес — його прямий нащадок. 

— Вірно. Так от, похоронний обряд тих племен в тій чи іншій формі містив муміфікацію померлих. Не знаю, навіщо це робили ті маги, але коли записи про них потрапили до рук Дерцкана, він додумався відтворити ритуал та змінити його для своїх цілей. Завдяки муміфікації тіло ліча вимагає менше зусиль для підтримки цілісності… Також значно посилюються магічні здібності, але…

Нес-Ашшад замовк, ніби про щось замислившись.

— Але?.. — підказав Повелитель. — Які недоліки?

— Довга процедура. Не менше двох місяців. А ще філактерія… Посудина, в якій разом з частиною нутрощів запечатується душа некроманта. На мою особисту думку, цей варіант має стільки ж недоліків, скільки й переваг. При знищенні тіла можна прив'язати до філактерії інше… Або відновити власне. Але якщо філактерію хтось знайде та знищить, ліч зустріне остаточну смерть. Втім, її можна надійно сховати… Однак, ніхто з мого покоління та відомих мені молодших лічей не спокусився цією формою посмертного існування саме через довгу процедуру муміфікації. Два місяці — ніщо порівняно з очікуваною вічністю, але вони так довго тягнуться у вимушеному неробстві без сну та руху.