Глава 32. Смерть і посмертя

Суртаз умирав.

Він усвідомлював це настільки ж ясно, як і те, що його правий бік пронизало щось гостре. Спалах болю вирвав некроманта із заціпеніння, він навіть якимось дивом знайшов у собі сили на найпростіше заклинання магічного кулака, наосліп направивши собі за спину. Удар вийшов слабким, але достатнім для того, щоб нападник його відпустив.

Випустивши посох та притиснувши руку до пораненого боку, Повелитель застогнав та зробив кілька незграбних кроків вперед. Повернувся — обличчям до однієї небезпеки та спиною — до іншої. Знесилене та поранене тіло погано підкорялося, і некромант вперше пошкодував, що відмовився від умертвів. Присутність трьох безмовних охоронців зараз була би вкрай доречною. Суртаз спробував подумки покликати їх, але так і не зрозумів, почули вони чи ні. Нес-Ашшад казав, що відповідь умертвів нагадує легке дихання морозного вітру. А Повелителя й без того бив озноб — і через поранення, і через магічне виснаження.

Ні він, ні В'єррн не очікували, що Шеадда раптом виявиться в кімнаті Суртаза. Сидячи на підлозі перед згаслим каміном, вона прочісувала закривавлене біле волосся пазуристими пальцями і виглядала задоволеною. Навіть умиротвореною. Ще більшою несподіванкою для некромантів стало те, що вища вампірка в кімнаті, як виявилось, була не одна.

Тільки-но В'єррн переступив поріг і, продовжуючи підтримувати Суртаза, попрямував до ліжка в дальньому кінці кімнати, як Шеадда шулікою налетіла на них. Ер'єт-тасс ледве встиг відштовхнути Повелителя та прикритися магічним щитом, що захистив його від довгих та гострих пазурів. Але, рятуючи Суртаза від однієї загрози, В'єррн буквально кинув його в обійми іншої. 

Надто пізно бойовий некромант помітив Ірілатассара, який вийшов з-за стулки дверей, що відчинялися всередину кімнати. І аж ніяк не встиг помітити, що в руці інквізитора був ніж.

Секундне спантеличення від появи ще одного супротивника мало не коштувало життя ер'єт-тассу: перетворившись на туман, Шеадда облетіла щит і повернула собі бойову форму за спиною В'єррна. Блискавичним рухом вона рвонула короткі коси з-за спини некроманта та відкинула зброю геть, а наступної миті на всю довжину увігнала пазури в його тулуб.

Що було далі — Суртаз вже не бачив. Його увагою повністю заволодів Ірілатассар.

***

Ірілатассару бракувало сил навіть для зверхньо-переможної посмішки. Якби Шеадда не дала йому своєї крові, він би вже помер. Надто виснажила колишнього отця-інквізитора безсонна ніч, поранення та слабкість від священної люті. А тепер, побачивши своє відображення у розширених від болю та страху зіницях коронованого некроманта, що за віком годився йому в сини, Ірілатассар відчував себе надто старим і втомленим від усього цього. Але він не для того подолав такий довгий шлях назад, щоб піддатися хвилинній слабкості за крок до перемоги.

— Яке нешанобливе ставлення до стародавнього артефакту, — процідив він, нахилившись за відкинутим посохом. Витерши ніж об штанину та сховавши його назад за халяву чобота, Ірілатассар провів пальцями вздовж держака. Артефакт не озвався, а очниці черепа-навершя ледве теплилися зеленим полум'ям. — Хм, отже, встиг підкорити, — скривився колишній отець-інквізитор. — Нічого, це можна виправити.

Його супротивник мовчки відступав на крок і похитнувся, зачепившись краєм мантії за стос книг на підлозі біля крісла. Позаду нього вампірка зчепилася з іншим некромантом, вочевидь зібравшись розірвати того на шматки. Краєм свідомості Ірілатассар вловив ментальний імпульс — схоже, хтось з цих двох покликав на допомогу — і тієї ж миті кинувся на Суртаза. Той несподівано спритно відстрибнув, водночас штовхнувши високе крісло на підлогу так, що воно мало не впало на Ірілатассара. Але виграні секунди нічого не змінили — у спробі збільшити чи хоча би зберегти відстань між ними, молодий некромант сам загнав себе у кут.

— Не бійся, — Ірілатассар скривився у втомленій посмішці, продовжуючи наближатись до своєї жертви. — Я вб'ю тебе швидко. Гадаю, ти навіть нічого не відчуєш.

***

Нес-Ашшад встиг. За його розрахунками портал мав відкритися в кутку кімнати. Волею долі, воронка виникла прямо між Суртазом та Ірілатассаром. Досвідчений ліч миттєво зорієнтувався: на інквізитора прокляття сліпоти, після чого відштовхнув магічним щитом, відкинувши супротивника до центру кімнати ще до того, як зник портал.

Вигравши час для побіжного огляду Повелителя, Нес-Ашшад переконався в обґрунтованості свого страху — Суртаз вкрай швидко слабшав. І перед поважним лічам постав вибір — простий і складний водночас: рятувати Повелителя, віддавши В'єррна на розправу одразу двом супротивникам, або ризикнути життям Суртаза, щоби вбити хоча б Ірілатассара. Нес-Ашшад витратив кілька секунд на роздуми та обрав перший варіант. Достатньо було глянути на ер'єт-тасса, щоб зрозуміти — він в будь-якому разі не виживе. А Суртаз вже знепритомнів — від падіння на підлогу його вберегли чари левітації, мовчки накладені лічем.

***

Знешкодити прокляття сліпоти з першого разу не вдалося, і позбавлений зору Ірілатассав поклався на слух. Звуки боротьби вампірки та некроманта відволікали та заважали зосередитися на тому, чим зайнятий ліч. Колишнього отця-інквізитора водночас тішило й тривожило те, що нежить поки що його не чіпала. Мабуть, зосередилась на своєму дорогоцінному Повелителі.

В грудях потеплішало від священної люті, що знову почала розгорятися, але Ірілатассар свідомо придушив її в зародку. Тепер, коли від інквізитора в ньому майже нічого не залишилося, а сам він тримався на ногах лише завдяки крові вищого вампіра, бойовий транс знищить його самого. А якщо й не він, то його наслідки — вже напевно.

Втім, ліч або був ослабленим, або не зважив за необхідне насилати прокляття повторно. Зір почав повертатися значно раніше, ніж цього очікував Ірілатассар. Позбувшись кольорових плям, що танцювали перед очима, колишній інквізитор виявив, що у кутку вже не було ні нежиті, ні молодого некроманта. І в кімнаті раптом стало напрочуд тихо. Й умертви, що статечно перелетіли поріг кімнати, не порушили цю тишу жодним звуком.