Глава 31. Відступ

Вайат обернувся на крик і побачив спектра поряд з одним з чарівників. Перебита в кількох місцях права рука зловісної примари була закривавлена і, схоже, стискала шматок вирваної плоті мага. Наступної миті найближчий до нього паладин одним ударом меча розрубав спектра і, разом з ним, вибив мага з сідла. Що було далі — побачити не вдалося: купол зник, і сірий саван туману накрив людей. А з туманом прийшли вампіри.

Праворуч пролунали судомні хрипи. Відсахнувшись від джерела звуку, Вайат встиг ухилитися від пазурів, але удар булавою у відповідь не досяг мети. Рослий рудоволосий вампір, що тримав за горло інквізитора, змістився лише на крок, після чого плавним рухом вільної пазуристої руки розпоров людину від паху до грудини та відкинув тіло геть. Священна лють Вайата спалахнула з новою силою. Він кинувся на кровопивцю, але той ковзнув убік і штовхнув на інквізитора одного з латників.

Втім, не без користі, воїн своїм тілом прикрив Вайата від стріл. 

***

— Передавай мені контроль, — наказав В'єррн і примружився від посилення болю у скронях. Втома давалася взнаки, і керувати такою кількістю нежиті ставало все складніше. — Фантомів на привидів.

— Зараз, — відгукнулась Мортіаль. — Може, полишиш трохи м'яса?

— Мабуть, — бойовий некромант заплющив очі та повільно видихнув крізь зуби. — Залишу тільки лучників. Решту зберемо… пізніше.

— Авжеж, — кивнула йому напарниця і, зосередившись, направила пильний погляд на привидів, яких раптом стало вдвічі більше.

Зосереджені на своїй справі, ні вони, ні хтось інший з ер'єт-тассів не звернув увагу на біловолосу вампірку, що осторонь від битви припала до закривавленого тіла у вбранні інквізитора.

***

— Ер'єт-тасси втомилися, — повідомила жінка-ліч.

— Знаю, — коротко відповів Нес-Ашшад, відправивши чергове прокляття на голови імперців. — Витримають.

— Безглуздий ризик, — зауважив інший кширр-тасс.

Корона вколола скроні Суртаза, і він відчув, що може допомогти. От тільки знання того, як саме це зробити, не з'явилося. Він перевів погляд на жінку-ліча, але спіймав себе на думці, що не пам'ятає її імені.

— Аліссетеад-Шаал, Повелителю, — зі смішком промовила вона, помітивши розгубленість некроманта. — Ніхто з живих не запам'ятовує моє ім'я з першого разу.

— Дякую, — Суртаз усміхнувся у відповідь. — У тебе гарне ім'я.

— О, так. Зуміли продемонструвати своє благородство хоча би в у моєму імені, якщо вже не вдалося в чомусь іншому, — прошелестіла кширр-тасс. — Кличте мене Лісс, так звичніше.

— Гаразд… Лісс, — промовив некромант, розмірковуючи над тим, як оформити у словах своє невиразне розуміння того, що відбувається. — Я… відчуваю, що можу допомогти ер'єт-тассам. Але не знаю, як. Ви говорили про їхню втому… А імперців, — він кинув погляд за край вежі, там вдалині все ще тривав бій, — треба добити.

— Нес, що ти про це думаєш? — поцікавилася жінка-ліч.

— Що смерть Суртаза зараз буде вкрай несвоєчасною, — холодно відповів той. — Зрозумійте мене правильно, Повелителю. Ви дійсно можете їм допомогти, але для цього вам доведеться змінювати рух потоку енергії Джерела. Ви — її провідник, але зараз не в повній силі, якщо вже навіть корону та посох довелося підкорювати з надзвичайною обережністю. Коли Вбрання Смерті повністю підкориться вам — це стане знаком для подальшого навчання без ризику для вашого життя. Наразі ж…

— Я готовий ризикнути, — твердо промовив Суртаз. — Не хочу, щоб вони загинули через мою бездіяльність.

— Я не договорив, Повелителю, — незворушно продовжив Нес-Ашшад. — Зараз ви можете їм допомогти, поділившись власними силами, без звертання до Джерела. Але моя особиста думка — не варто цього робити.

— Спектри упокоєні, — стрепенувся один з кширр-тассів. — Але вони встигли вбити шістьох магів з восьми. На жаль, архімаг вижив.

— Без магічної підтримки вони довго не протягнуть. Гадаю, навіть вампірів з привидами буде достатньо, щоб їх вбити, — прошелестіла Лісс. — Нес, В'єррну вкрай погано. Треба щось робити.

— Відкликаю, — промовив старий ліч, перш ніж Суртаз встиг щось сказати.

***

— Відступаємо!

Приглушений туманом та звуками битви Імператриці підхопили десятки голосів. Вайат здригнувся та озирнувся, наскільки сіра імла взагалі дозволяла це зробити. З загону під його командуванням вціліло трохи більше, ніж дюжина інквізиторів. Святі воїни з останніх сил відбивали напад примар, не дозволяючи їм дістатися лучників. Латники загинули майже всі — міцна броня непогано захищала від ударів вампірів, але не могла зупинити безтілесних потвор. Втішало тільки те, що нежиті, зважаючи на все, теж залишилося небагато.

Тієї миті, коли туман вкотре виплеснув на змучених людей град стріл, архімаг підвівся в сідлі та щось прокричав. Навіть крізь імлу було видно, як далеко щось спалахнуло. Більше невидимі стрілки їм не докучали.

Побачивши поблизу брата з загону Ірілатуса, Вайат звернувся до нього:

— Де отець-інквізитор?

— Не знаю, — невисокий широкоплечий інквізитор махнув булавою і збив з ніг необережного вампіра разом з його жертвою — помічником лучника. — Поруч був спектр, — продовжив він, розбиваючи навершям голову приголомшеного кровопивці, — найімовірніше, Ірілатус вже мертвий, — підсумував святий воїн, завдавши ще кількох ударів для вірності, після чого притиснув ліву руку до рану на стегні, струснув долонею та бризнув своєю кровю на мішанину плоті та кісток, на яку перетворилася голова вампіра. Тіло зашипіло та почало обвуглюватися.

— Мертвий… — луною повторив Вайат. Він до останнього сподівався, що похмуре пророцтво Ірілатуса не справдиться.

— Напевно, — озвався з туману інший інквізитор. — Я бачив, як він впав.

— Туди й дорога, — сплюнув інший. — Тим паче на батьківщині помер, — реготнув він, тичком булави перетворивши на нешкідливий дим привида, що невчасно набув матеріальної форми.