Глава 20. Хранитель кордонів

Попри пропозицію ліча, Суртаз вирішив залишитись у кімнаті Шаддаера. Своїх пожитків він мав небагато, і для невеликої скрині з ними легко знайшлося місце в ногах ліжка. Натомість некромант отримав необмежений доступ до книг, сувоїв та різних артефактів, які його вчитель за життя волів тримати при собі. Не те щоб Шаддаер забороняв йому читати чи розглядати щось, але усвідомлення факту володіння всіма цими речами приносило Суртазу певне задоволення, хоч і з ноткою гіркоти.

Найціннішим з усього, що знаходилося в кімнаті, звісно, були посох і корона. Ніхто не торкався до них з моменту повернення тіла дванадцятого Повелителя до фортеці, і раз пор раз Суртаз звертав увагу на ці артефакти, підбурюваний жагучою цікавістю. Але його розсудливості вистачало на те, щоб не чіпати їх без попередньої підготовки. Тому деякий час він витратив на пошуки записів про Вбрання Смерті в надії, що в особистій бібліотеці Шаддаера вони все-таки є. І вже на четвертому стелажі з шести наявних у кімнаті він знайшов кілька сувоїв, зверху донизу списаних вуглуватими рунами шаларанна. Але некромант з досадою був змушений визнати, що його володіння мовою виявилося недостатнім, щоб зрозуміти зміст цих записів. Він і зв'язок сувоїв із Вбранням Смерті виявив суто через те, що впізнав на деяких зображеннях посох та корону, що були у нього перед очима. 

Тож як би цікавість не підбурювала Суртаза до самостійного вивчення артефактів — без допомоги Нес-Ашшада було не обійтися. Але ліч разом з іншими сур-тассами клопотав над підготовкою та перевіркою магічних пасток на території Долині туманів. Тому, у перервах між детальним вивченням решти вмісту бібліотеки та відвідуванням кімнати з черепами для відновлення сил, Суртаз тільки й робив, що раз за разом переглядав сувої, що сумлінно зберігали свою таємницю. Він вчитувався у відомі слова і намагався пов'язати їх з невідомими, але вже баченими в інших текстах. Розплутування подібних головоломок тішило його ще за років навчання в школі, і до повернення ліча некромант хотів досягти хоча б загального розуміння написаного, щоб потім з'ясувати, наскільки близькими до правди виявилися його здогадки. 

Розшифровка тексту, присвяченого Короні пам'яті, вже була майже завершена, коли Суртаз помітив, що перебуває в кімнаті не на самоті. На порозі безмовною статуєю завмер вищий вампір.

— Реомаре? — піднявши голову, здивовано спитав некромант і переклав на підлокітник крісла пухкий том історії Імперії, геть нешанобливо використаний ним замість підставки для записів. — І давно ти там стоїш?

— Не настільки, щоб це було вартим уваги, шаеллаір*, — церемонно промовив вищий вампір, так і не зрушивши з місця.

Бездоганне звернення на шаларанні зачепило Суртаза своєю недоречністю.

— Я ще не Повелитель, щоб до мене так зверталися, — сухо заперечив він

— Це справа часу. І що швидше цей час настане — тим краще. Ви були зосереджені на справі, тому я вирішив дочекатись, поки ви самі мене помітите.

— Етикет і формальності… — зітхнув некромант. — Щось сталося? — кивком він вказав на вільне крісло навпроти.

Нечутною ходою вампір наблизився, але до крісла не сів — зупинився за кілька кроків до Суртаза.

— Поки що все тихо.

— Але ж ти чомусь прийшов. 

Звичайна фраза, але реакція на неї здалася Суртазу доволі дивною — вищий вампір відвів погляд, ніби занервувавши.

— Нес-Ашшад цікавиться швидкістю вашого відновлення.

— І яка вона?

— Задовільна… Мабуть.

— Якось невпевнено звучить, — хмикнув некромант. — Мені чомусь здається, що насправді ти прийшов не за цим.

— Я хотів узгодити час представлення вам найдосвідченіших та найсильніших вампірів, — рівно промовив Реомар.

— Навіщо?

— Щоб ви мали змогу обрати серед них кращого за мене Хранителя кордонів.

Запанувало незручне мовчання. Суртаз здивовано дивився на Реомара, а той продовжував нерухомо стояти перед ним і відсторонено дивитись на сувої, що лежали поверх книги на підлокітнику крісла. Нарешті вищий вампір кліпнув повіками та перевів погляд на некроманта: вертикальні зіниці кровопивці здавалися ледь помітними розчерками вогню на тлі бездонної пітьми райдужки.

— Ви можете дочекатися Нес-Ашшада і довіритися його вибору, якщо не хочете займатися цим особисто, — Реомар першим порушив тишу.

— Чому я взагалі маю шукати тобі заміну? — що далі, тим сильніше дивувався Суртаз.

— Це було б логічно. Я не впорався зі своїми обов'язками, через це чужинець потрапив до мало не найкраще захищеної частини Шалластхадара і вбив чинного Повелителя. І що ще гірше... — вищий вампір знову відвів погляд. — Я гадки не маю, як це взагалі могло статися.

— Он воно що, — задумливо протягнув некромант, нарешті зрозумівши причину занепокоєння Реомара. — Тоді май на увазі, що я не збираюсь шукати тобі заміну ні самостійно, ні з чиєюсь допомогою. Я ж правильно розумію, що ти був Хранителем кордонів протягом всього часу правління Шаддаера?

— Так, і в останні роки правління його попередника — теж.

Суртаз вдоволено кивнув.

— З чого я роблю висновок, що нарікань на твою службу не було. А якщо так, то я сумніваюся, що хтось краще за тебе зможе розібратися в тому, що сталося.

— Може й так, — тихо промовив вампір, — але я винен у передчасній загибелі Повелителя.

— І в чому ж твоя провина, Реомаре? — криво посміхнувся Суртаз. — В тому, що ти колись не зміг вбити Ірілатассара?

Вищий вампір кинув швидкий погляд, його зіниці помітно розширилися і спалахнули знайомим некроманту полум'ям.

— Гадки не маю, про що ви, шаеллаір, — офіційне звернення на шаларанні змусило Суртаза скривитися. Втім, за холодком в голосі Реомара він вдоволено зазначив, що вампір все-таки відволікся від самобичування хоча б на цю мить. Тепер настав час пошукати трохи порозуміння.

— А тепер послухай мене, — обережно прибравши сувої з підлокітника на столик поруч з кріслом, некромант піднявся на ноги. — Якщо ти думаєш, що я скористаюсь можливістю відігратися за… Хм… Прохолодний прийом на початку нашого знайомства — ти помиляєшся. З огляду на нещодавні події, я розумію, що у тебе були причини для настороженості.